Розділ І. Світло над кришталевими горами

Над засніженими верхівками гір, які здалеку нагадували кришталь, сходило сонце. Його проміння, відбиваючись від сніжних піків, створювало казкові відлуння. Здавалося, що купа різнокольорових сонячних зайчиків грайливо стрибала по вершинах, немов живі істоти світла.

  Вона стояла на не величкому балконі свого дому, розташованого на краю містечка. Її погляд був сповнений тихого захвату, а на обличчі — лагідна усмішка. Вітерець ніжно колихав пасма її волосся, торкаючись щоки, неначе привітання від ранкового неба. У цю мить світ навколо дихав спокоєм та гармонією, а вона — злиттям із ним.

 Кожен ранок тут був схожий на ритуал. Прокинутись до сходу, загорнутись у теплий шалик, вийти на балкон слухаючи, як світ пробуджується разом із нею. Та цього разу в тиші була ледь відчутна напруга — мов перед чимось важливим, подією що змінить все. 

   Її серце вловлювало зміну у ритмі світу. Вона дивилась далеко — за обрій, ніби намагаючись серцем доторкнутись до когось, хто давно жив у її думках. Образ, який щоночі приходив у її сни, став майже знайомим, рідним. Її душа шепотіла: він є… він десь існує. Їй здавалось, ніби там, далеко у невидимих далях, хтось вже знає її ім’я. Наче завжди знав, що вона належить лише йому. Коли подих вітру торкався її лиця, їй здавалося, що в повітрі лунає її ім’я, Альмія…

— Альміє! 

Голос подруги, що кликав біля входу до будинку, вирвав дівчину з мрій. Мілена весело махала їй рукою, усміхаючись. Альмія вдихнула глибше, злегка посміхнулась. Кинувши погляд на кришталеві вершини, повернулась у реальність. Але всередині залишилось передчуття — щось зміниться. Щось близьке… вже йде до неї.

 Тим часом, на краю засніженого лісу, сховавшись за могутнім деревом, стояв незнайомець. Довге, біле, мов сніг, волосся пасмами спадало на плечі. Переконавшись, що поруч нікого немає, він обережно торкнувшись маски лиса на своєму обличчі — зняв її. Під маскою відкрилися очі… глибокі, небесно-сині, що виблискували відбитим світлом морозного ранку.

 Його погляд ковзнув уздовж засніжених дахів… і зупинився. Вогняне волосся дівчини на балконі палало на білому фоні зимового дня. Щось тихо здригнулося всередині — незнайоме, незрозуміле. Він насупив брови, шукаючи сенс нового відчуття.  Та в ту ж мить над містечком замайорів барвистий прапор.

Золоті літери сяяли на полотні:

«Недільний ярмарок чудес»

Цікавість перемогла, він накинув плащ-накидку на плечі та впевнено рушив до містечка.  

 В цей час дівчата вже сміялися сидячи за кухонним столом. Гарячий трав’яний чай грів руки, а на стільці були приготовлені сукні — смарагдова для Альмії та аметистова для Мілени. Вони із азартом обговорювали, які прикраси підібрати та що цікавого може чекати на ярмарку цього року. Адже кожного року відбувались несподіванки. В місті з'являлись мандрівники, старовинні речі й дивовижні зустрічі… 

А сьогодні, Альмія відчувала, ярмарок мав принести щось важливе.