Знову в бігах

Кімната, в яку провели Максимуса й Макса, виявилася досить просторою. Як і скрізь, стіни тут також були розмальовані фресками. Вони імітували вікна, за якими відкривалися різні ідилічні сільські пейзажі. «Цікаво, чи знала Оксана про цю давньоримську традицію, коли оздоблювала свої кімнати постерами?» — подумав Макс.

Попри розкішне оздоблення кімнати, вона була майже порожня. У ній стояли тільки два ліжка: одне велике, на масивних дубових ніжках у формі лев’ячих лап; друге, вочевидь, переносне, притягнули сюди за наказом господаря. На обох ліжках стосиками лежали речі Максимуса і Макса, сигналізуючи, яке місце для кого приготоване. Звісно, Патер мав відпочивати на великому, а Макс — поруч, за переносною ширмою. Схоже, звістка про те, що він прибулець з майбутнього, не змінила зневажливого ставлення Кассія.

Двері кімнати виходили на перистиль. Їх можна було не зачиняти, щоб милуватися садом і слухати дзюркотіння фонтана. Але Патер вирішив обійтися без естетики, тим паче, що під колонами перистилю постійно крутилися раби. Тож старий зачинив двері й міцно їх притиснув, щоб не залишалося щілин.

Попри це невдовзі вони почули чиїсь кроки. У двері постукали і, дочекавшись дозволу Патера, увійшов Епафродит із глеком у руці. Залишивши двері розчахнутими, він вклонився старому і сказав:

— Я приніс вам воду, як ви просили. — Розпорядник простягнув Максимусу глек, одночасно подаючи другою рукою якийсь знак.

— Гаразд, можеш іти, — гаркнув старий, враз спохмурнівши.

Раб знову вклонився, позадкував до дверей і вийшов, щільно зачинивши їх за собою.

Патер голосно сказав:

— Лягай, Максе, і постарайся заснути.

У хлопця на язику крутилася із сотню запитань. Він розтулив рота, але Патер жестом наказав йому мовчати. Минуло хвилин п’ятнадцять, може, більше. Макс вже почав дрімати, коли одна рука затулила йому рота, а друга лягла на плече. Він широко розплющив очі й побачив над собою Патера — як тієї ночі, коли вони тікали з будинку християн. І хоча зараз був білий день, а не глуха ніч, хлопець зрозумів, що знову йдеться про втечу. Невже вони іще комусь перейшли дорогу?

Утім, на розмірковування не було часу. Старий квапив його. Макс підхопився і, виконуючи мовчазний наказ Патера, допоміг йому зняти з переносного ліжка матрац і нечутно підтягти ліжкову раму до вузького віконця під стелею. Потім Максимус жестом наказав хлопцю переодягнутися в туніку, яку дала йому Доміцилла, а решту одягу запхнув у рюкзак. Не знайшовши мішка, він підібрав вовняну тканину, якою було застелене Максове ліжко, і, замотавши в неї рюкзак, виштовнув його у віконце.

Потім старий із дивовижною для його літ легкістю видерся на каркас, протиснувся вперед ногами у віконце і зник по той бік. Макс повторив маневр за ним. Ззовні його підхопили чиїсь руки.

Оговтавшись, Макс зрозумів, що стоїть у вузькому проході. Очевидно, для слуг. Патер і Епафродит теж були там і вже стиха розмовляли.

— Не може бути, він мій друг, ми разом воювали! — вражено прошепотів Максимус.

— Кассій давно вже не друг тобі, — похитав головою Епафродит. — Якщо взагалі колись був ним. Його точить заздрість і бажання зайняти твоє місце. Відколи з’явився цей хлопець, він оббріхує тебе перед Воїнами. Сьогодні оголосив, що насправді ти не підкорив ларву. Нібито це ларва остаточно заволодів тобою, і ти виконуєш його волю. Він хоче ввечері заколоти цього хлопця в мітреумі[1], щоб очистити общину від скверни.

Старий схопився за голову і сухо вилаявся.

— Він що, здурів? Ми так не домовлялися! — обурився натомість Макс.

— Вам треба сховатися. У мене є знайомий у гладіаторській школі Людус Магнус, його кличуть Бореєм. Ось вам знак для нього, — розпорядник поклав половину розламаної монети у долоню Патеру. — Тікайте!

— А як же ти? Кассій не пощадить тебе, — заперечив Максимус.

— Я подбав про себе. Тікайте! І хай бережуть вас боги! — сказав Епафродит і швидко пішов геть.

Патер з Максом не стали чекати й негайно подалися в інший бік. Невдовзі вони опинилися перед низькими дверима і, штовхнувши їх, вискочили у провулок. Роззирнувшись, Максимус упевнено повів свого супутника лабіринтом вузьких вулиць вниз із пагорба.

Вони зупинилися в черговому вузькому провулку, щоб трохи віддихатися. Патер скептично глянув на куцу туніку Макса й гмикнув.

— Треба купити тобі якесь пристойне вбрання. Та й собі теж. Де твої ауреуси?

— Були в рюкзаку.

Максимус тяжко зітхнув і став розв’язувати клунок.

— Нам пощастило, що Кассій поставився до тебе з такою зневагою, — сказав він, вовтузячись із вузлами. — Наказав застелити тобі ліжко простим страгулумом[2]. Якби щось дорожче, нас сприйняли б за грабіжників. — Звільнивши рюкзак, розпорядився: — Шукай гроші!

Макс знайшов їх у кишені рюкзака — вони так і лежали в шкіряній калитці, яку покупці віддали за кока-колу. Хлопець простягнув її Патеру, а той сховав собі за пояс. Потім Максимус знову зав’язав рюкзак у клунок і, виламавши тоненьке деревце, що росло під стіною, обчухрав з нього листя, пропхав палицю між вузлами і закинув клунок собі за плече.

— Що дивишся? — підвів він очі від свого заняття. — Вимазуй знову взуття глиною.

На довершення Максимус зачерпнув жменю дорожнього пилу, вимазав собі обличчя й руки й наказав Максу зробити те саме. Нарешті все було готове, і вони подалися далі.

Проходячи повз аркади Великого цирку, де серед галасливого натовпу сиділи за столиками міняйли-аргентарії, Патер на хвилину зупинився. Світити золотом у бідних кварталах було небезпечно, тому старий швидко обміняв кілька ауреусів на ходові латунні сестерції та мідні аси.

Змішавшись із натовпом, втікачі проминули Цирк і рушили у напрямку Бичачого форуму. Там Патер стишив ходу.