Добрий друг

З ними залишився тільки розпорядник. Ввічливо всміхаючись, він попросив гостей зачекати в перистилі, доки прогріється лазня.

— Що вам принести випити? — запитав він з легким поклоном. — Поску[1], воду, чи, може, гарячий настій з єгипетських трав?

— Настій? — Патер гмикнув. — Кассій як завжди намагається не відстати від моди. Ні, Епафродите, мені нашої звичайної поски. А єгипетську екзотику залишимо для особливо витончених.

— Розумію вас, пане, — у відповідь розпорядник ледь помітно всміхнувся. Він повернувся до Макса: — А тобі що подати?

— Мені... краще цього настою, — нерішуче попросив той.

— Ось і перший pretiosus[2], — кивнув на нього Максимус. Епафродит знову усміхнувся до нього (очевидно, ці двоє знали один одного давно).

Макс розглядав сад, оточений з усіх боків критою колонадою. Хлопець ніби опинився на острівці раю. Він вдихнув на повні груди й відчув аромат троянд і ще якихсь квітучих рослин. Кущі й дерева, що росли вздовж геометричних доріжок, посипаних білою галькою, були ретельно пострижені у формі прямокутників, куль і кубів. Довершеність цієї біло-зеленої геометрії, як на Максів смак, псували тільки розфарбовані статуї. У великих білих вазах квітли фіалки та лілії. Посередині садка дзюркотів фонтан у вигляді лева. Стрункі колони з коринфськими капітелями відкидали довгі чіткі тіні, заштриховуючи доріжки. По низу колон плелися живі рослини з таким самим великим різьбленим листям, яке прикрашало капітелі. Здавалося, жива рослина переходила в кам’яний орнамент, і навпаки.

Роздягальня зустріла Макса стінами, вкритими мозаїками з дельфінами, восьминогами та іншими морськими гадами, які, здавалося, сповзали вниз, утворюючи таку саму мозаїку на підлозі. Тут до хлопця одразу підскочили два дужі чоловіки в самих лише настегнових пов’язках і вхопилися за край його тоги.

— Агов, полегше! Приберіть руки! — сіпнувся Макс.

— Дай рабам зробити свою роботу, — спокійно мовив Максимус, якого два таких самих качки уже оголили до туніки. І, схоже, на цьому вони зупинятися не збиралися.

— Нізащо! — Макс увімкнув бика та спробував вирватися.

— Ти що, ніколи не мився в лазні? — здивувався Патер, який уже стояв перед своїм супутником абсолютно голий, аж ніяк не соромлячись.

— По-перше, про загальні лазні я тільки в книжках читав — усі цивілізовані люди миються у власних ванних кімнатах поодинці. А по-друге, я тобі вже казав, що ніяких рабів у нас немає. У нас демократія! — сердито огризнувся Макс, відбиваючись від настирного помічника.

— О боги! — драматично виголосив Максимус. — Майбутнє видається мені дедалі похмурішим, — він насупився та наказав: — Якщо хочеш вийти з цього домусу цілим і неушкодженим, корися нашим законам.

Макс похнюпився, але, усвідомивши слушність наказу, таки дав роздягнути себе. Один з рабів заходився акуратно згортати тогу, туніку, а потім з подивом, який не зумів приховати, і боксери. А другий, помітивши пов’язку на руці хлопця, зойкнув і запитально глянув на Патера.

— Я знаю, — суворо мовив до нього той. — Принеси оцет і мед, щоб обробити рану, і кровоспинну глину.

Раб низько вклонився й побіг виконувати доручення.

— Що буде з моїми речами? — тривожився тим часом Макс, спостерігаючи, як раб обережно кладе їх у нішу поряд із другою, де вже лежали речі старого.

— Тобі їх повернуть випраними, — відповів той.

— Накажи їм, щоб не чіпали мішок! Зовсім! Там речі, які ще можуть нас врятувати.

Патер кивнув і віддав відповідний наказ рабові, який тільки мовчки схилився в поклоні.

Невдовзі раби провели їх далі, у теплу залу купальні. Підлога тут виявилася такою гарячою, що Максові здалося, ніби розпечене каміння кусає його за п'яти. Хлопець мимоволі став переступати з ноги на ногу.

Поки один із рабів обробляв його поранену руку, Макс із подивом роздивлявся чистий шов. Він і не сподівався, що християни зуміють його так добре полікувати. Щойно з перев’язкою було покінчено, слуги заходилися натирати гостей оливковою олією, готуючи їх до миття. Макс уже не пручався, вирішивши до кінця підкоритися тутешнім дивним звичаям.

Коли хлопець став схожим на курча в маринаді, один з рабів злегка підштовхнув його в напрямку дверей, за якими вже зник Патер. «Тепер мене залишилося тільки запекти», — подумав Макс і не помилився: з дверей на нього війнуло гарячим повітрям. Він мимоволі позадкував. Але раби, які закривали собою шлях до відступу, здавалися автоматами, а не живими людьми. З такими годі було сперечатися. Тож Макс ступив усередину.

Невеличкі вікна, засклені товстим зеленкуватим склом, не давали достатньо світла, тож тут горіли олійні лампи. У їхньому світлі мозаїчні потвори на підлозі здавалися живими. Максимус вже лежав на одній з мармурових лав, і його, ніби тісто, нещадно місив здоровань у настегновій пов’язці, проти якого попередні два раби здавалися тендітними. Патер, приплющивши очі, тільки покректував. Двійник здорованя кивнув Максові на другу лаву. Сперечатися з ним хлопець не наважився.

Щойно він опинився на лаві, масажист накинувся на нього, як голодний ведмідь. Макс кректав, вив і навіть вищав, але, схоже, в цій кімнаті теж працювали бездушні машини. Здоровань місив його нещадно, перемелюючи, здавалося, всі кістки — пощадив тільки поранену руку.

Аж раптом до Макса приступив ще один раб з якоюсь штуковиною, яка у тьмяному світлі видалася хлопцеві серпом. Штуковина хижо зблиснула.

Макса жахнула раптова здогадка: «Ось звідки пішло “як серпом по яйцях”!»

— А-а-а, — несамовито загорлав він. — Що це? Не руш мене!

— Та що з тобою не так, хлопче? — розмореним голосом буркнув Патер.

— У нього в руках серп! — шумно виправдовувався Макс, хвицаючи ногами у спробі відігнати небезпечного раба.

— Де ти бачиш серп, невігласе? — пирхнув Максимус. — Це стригіль, шкребок для зняття бруду. Він тупий. Лежи тихо, не ганьбись.

Макс послухався. Але після першого ж руху шкребка по тілу знову загорлав. Раб лише міцніше притиснув його до лави. А прикрий стариган зареготав. Йому явно подобалося спостерігати за муками людини з майбутнього. Для Макса ж кожна хвилина перетворювалася на боротьбу: він то хихикав від лоскоту, то шипів, коли стригіль проходив надто близько до хребта, то звивався від болю.