Між життям і смертю

1. Між життям і смертю

Макс прокинувся від чийогось бубоніння. Воно відлунювало в черепі різким болем, наче всередині дзвона. Хлопець ледве розплющив очі й повернув важку голову на звук. Патер сидів на лаві, хитався з боку в бік і бурмотів чи то молитву, чи то закляття. Він злобного глянув на Макса з-під пов’язки, що сповзала на очі й різко тхнула оцтом. Ця ганчірка вкупі з рудою бородою робила його схожим на пірата з якоїсь комедії, і Макс мимоволі пирхнув.

Схоже, ця реакція остаточно розлютила старого. Він урвав молитву й прошипів:

— Смішно тобі, п’янице нещасний? Нагулявся? А хто тепер розгрібає твої витівки? Я!

У цих словах було щось до болю знайоме, але мізки відмовлялися працювати. Патер тим часом продовжував пиляти його:

— І казав же тобі: не оскверняйся з цими атеїстами, не сідай з ними за один стіл! О боги, за що ви караєте мене разом із цим недоумкуватим прибульцем?

Він підхопився з лави й заходив кімнатою, почісуючи живіт і голосно позіхаючи.

«Точно! Схожий на маминого довбодятла! Один в один», — згадав нарешті хлопець, як вітчим сварив його за запах пива, з яким Макс колись приплентався додому. Він подумки одягнув на Патера сімейні труси, щоб довершити схожість із Льошею. Неприязнь до сварливого дідугана миттєво злетіла до максимуму.

— Ne obmurmura[1], старий, — скривився Макс. — І без тебе голова розвалюється.

— Голова в нього розвалюється! — обурився Патер, можливість сперечатися, схоже, додала йому сил. — Нахаба! А в мене не розвалюється? — він підбіг до лави й з розгону гепнувся на неї. — Ох! — старий схопився за маківку, яка не витримала струсу, і заскиглив: — Та ти хоч пив! А я за що страждаю?

Макс пригадав учорашній вечір і свій епічний спіч. Щоки обпекло соромом. Жар миттєво розлився по тілу. Хлопець облизав сухі губи:

— Мені б води…

— Доміцилло! — крикнув Патер у бік завіси, що прикривала вхід. Охнув, підвівся і, визирнувши за тканину, додав уже тихіше: — Принесіть хто-небудь води.

Завіса відсунулася, і до кімнати увійшла Доміцилла з глиняними глечиком і кухлем. Підійшовши до ліжка, вона поклала руку Максові на чоло — напрочуд знайомим, домашнім жестом. Мабуть, усі мами в усі часи саме так перевіряють, чи немає в дитини температури.

— О хлопче, та ти весь гориш, — похитала вона головою. — Тут водою не відбудешся. Треба, мабуть, посилати Каріну по настоянку до Луцилли.

Проте спочатку вона напоїла Макса крижаною, аж солодкою водою. Таку він пив тільки в ранньому дитинстві, у бабусі в селі, просто з відра біля колодязя. Те, як жінка притримувала йому голову, доки він жадібно ковтав вологу, теж повертало в дитинство — до лагідних маминих рук. Макс ледь стримався, щоб не розплакатися від слабкості й туги.

Подякувавши, він безсило відкинувся на подушку. Доміцилла знову похитала головою і вийшла, вочевидь, роздавати розпорядження. Бо невдовзі до кімнати увійшли Онисим і сестра Юлія, несучи велику миску з теплою водою, чисті бинти й додаткові луцерни[2]. Слідом за ними повернулася й господарка з оберемком маленьких керамічних горщичків і скляних флаконів. Усі діловито вмостилися навколо Максової пораненої руки й узялися за перев’язку.

— Потерпи трохи, — лагідно мовила Доміцилла, обережно розрізаючи стару пов’язку. — Буде боляче, але май мужність, сину.

Макс зціпив зуби, намагаючись не осоромитися перед новими знайомими. Піт виступив у нього на чолі, але він жодного разу не крикнув — тільки мукав, коли вже було несила терпіти. Навіть у Патера на обличчі з’явилася тінь поваги до нього. Коли поріз омили теплою водою з оцтом, змастили медом і якоюсь маззю, що пахла травами, та замотали свіжими бинтами, Максові одразу полегшало. Краєм ока він бачив, що рана, хоч і стягнута нитками тільки по краях, була чистою, без запалення, і навіть потроху затягувалася. Насамкінець прибігла захекана Каріна й мовчки простягнула Доміциллі алебастровий флакон. Матрона хлюпнула з нього в кухоль трохи темної рідини, розбавила водою і дала випити Максові. Він скривився від раптової гіркоти, але слухняно випив усе до дна.

— От і молодець, — похвалила його господарка. — Тепер постарайся заснути. Коли прокинешся, почуватимешся набагато краще.

Вони вийшли з кімнати одне за одним, усі, окрім Каріни. Дівчинка підсунула до ліжка заважкий для неї ослін і сіла у Макса в узголов’ї. Намочивши ганчірку в мисці з оцтом, ретельно її викрутила і поклала хлопцеві на чоло.

— Нічого не бійся, — сказала серйозно. — Я молитимусь за тебе Ісусові, і ти швидко одужаєш. Спи.

— О боги, тільки не це! — скрикнув Патер на лаві.

Мала суворо глянула на нього і не по-дитячому зауважила:

— Ти тут у гостях. Молись своїм богам, а нам не заважай.

Старий розтулив рота, але так і не знайшовши, що відповісти, крекнув сердито, ліг на лаву й відвернувся до стіни.

Каріна взяла Макса за руку й зашепотіла. Під цю тиху молитву він незчувся як заснув.

Вдруге Макс прокинувся від того, що в обличчя пашіло жаром. Луцерна перекинулася, вогонь охопив залишені на столі бинти і вже поповз стільницею. Макс хотів закричати, але від ядучого диму перехопило подих. Спробував підвестися — і не зміг. Тільки безпорадно дивився, як полум’я перекинулося на стілець і підбирається до ліжка. Що дужче розгорявся вогонь, то сильніше панікував хлопець. Максимус спав на лаві, відвернувшись до стіни. Каріна теж задрімала на ослоні. Вони не допоможуть, навпаки, просто задихнуться в цьому чаді!

Тим часом полум’я дісталося до пучків сухих трав під стелею. Крокви зайнялися миттєво. Палаючі тріски посипалися донизу вогняним дощем. Крізь завісу диму прямо на стіні раптом спалахнуло системне вікно з безглуздим написом: «Генерал задихається. Стійкість: 0%». Але дивуватися не було коли.

— Рятуйте! — нарешті зміг крикнути хлопець.

Патер підвівся з лави, наче зомбі в хорорі, і наосліп схопив Макса за литки. Завіса сіпнулася, але до кімнати заскочила не Доміцилла. Це був легіонер, один із тих, що гналися за ними позавчора. Здоровенний, як шафа, воїн зі страшним вишкіром насувався крізь дим. Він навис над лежанкою та залізною хваткою вчепився Максові в плечі. Хлопець борсався, намагаючись вирватися, але його тримали з обох боків. Палаюча стеля посунула вниз, обдаючи пекельним жаром. «Мені хана», — подумав Макс, припинив пручатися і заплющив очі.