Розділ 26. Реанімація

     Звичним безшумним кроком група захоплення буквально через сім хвилин опинилася на пляжі. У Зеленогірську він виявився досить великим. Пляжна зона з чистим білим піском тяглася метром на чотириста, і від прилеглого житлового масиву була відгороджена крутим природним берегом, порослим травою і кущами.

     Переслідувачі бадьоро стали спускатися стежкою вниз, але відразу притиснулися до урвища і злилися з кущами.

     – Що? – роздратовано пошепки запитала Гуріна.

     – Там хтось є.

  Вона спустилася, притискаючись до урвища, щоб залишатися непоміченою і обережно визирнула. Приблизно, в центрі пляжу стояв чоловік і розмовляв телефоном. А майже біля його ніг, за метр від берега лежало три тіла. Навколо мирно хлюпалася вода, наче картина була розіграшем. Хіба можна потонути в глибині у сорок сантиметрів води?

     Можна! Якщо в цей час робити досліди! 

   Серце в Гуріної впало. Тільки цього не вистачало! Теплов та Голубєва були так їй потрібні живими! Вони – єдині, хто так близько підійшли до розгадки її наукової проблеми! І вони потонули?

     Та пропади все пропадом!

     А хто ж третій?

    Треба було терміново усунути чоловіка. Зараз понабігне народу і вони не зможуть заступити за собою сліди. Почнеться розслідування – як чому підлітки опинилися тут, де вони були весь цей час і так далі. Просто катастрофа!

     – Швидко приберіть його! – скомандувала вона.

     – Як?

     – Звідки я знаю? – обурилася вона. – Ви за це гроші отримуєте!

     Командир миттю скинув одяг, і, залишившись в одних трусах, вибіг на пляж.

     Підбіг до чоловіка, зупинився, ніби був шокований тілами, і почав розмовляти про те.

    – Уяв-в-в-ля-єш, - заікаючись від жаху, почав розповідати мужик, – вийшов я поплавати, а тут вони!

    Спецназівець закивав, запитав прикурити, почекав момент, коли чоловік відвернувся і вирубав його ударом по потилиці. Група захоплення висипала на пляж.

    Гуріна так бігла до тіл, що мало не впала в останню мить.

    – Тягніть їх з води! – прокричала вона і сіла перепочити. 

   У неї була вже сильна задишка. «Старію» – подумки зазначила вона, – «Не за віком мені такі пробіжки»!

    – Що сказав цей? – вона махнула рукою у бік вирубаного любителя раннього плавання.

    – Він ментів викликав.

    – Тоді швидше!

   Ледве мляві тіла Лізи та Андрія витягли з води, вона почала мацати пульс і підкочувати їм повіки. Зіниці на світ у тих не реагували. Вона наказала перевернути їх обличчям униз і покласти навколішки до спецназівців.

   Але вода з тіл не витікала. Може, вони не захлинулися? Тоді чому були у воді? Робили досліди та померли? Чи не змогли вийти з несвідомого стану?

    Все було безрезультатно.

      – Все? – страшним голосом спитала вона.

    – Ну, трупних плям у них немає, отже, можуть бути поки що живі. У стані КС, – припустив командир групи. – А у тієї – є.

    Гуріна обернулася. Руки та ноги у жінки були трохи зігнуті. На нижній поверхні тіла розлилося рожеве забарвлення.

    – Вони ж, наче сині мають бути? – запитала Гуріна у командира про плями.

    – При утопленні – рожеві. Я стільки потопельників витягав…

    – Та чорт із нею, – роздратовано крикнула Ірина В'ячеславівна.

    Що ж робити з тілами підлітків? Чи можна їх повернути до життя?

    Для цього потрібні лікарняні умови. Але везти їх до лікарні було не можна.

   – Кладіть їх на плащі і тягнемо додому. Тільки швидко! – прошипіла вона, наче розлючена кішка.

    Смерть цих утікачів означає кінець її кар'єри! Вони потрібні їй живими!

    – А що з цією робити? – спитав хтось.

Гуріна байдужим тоном відповіла, що цю потопельницю зараз заберуть менти. Незнайома тітка їй не потрібна.

    Добре, що колишні військові були хоча б сильними і швидкими. Поклавши тіла потопельників на щільну тканину, вони схопили ці саморобні ноші і помчали назад, до будинку Лізи.

    Гуріна лише молилася, щоб дорогою їм ніхто не попався. До більшої кількості трупів вона була якось не готова.

    Якимось дивом їм вдалося ні з ким не зустрітися, і вони безперешкодно проникли в будинок.

    – А тепер знову постарайтеся прикрити двері, – наказала Ірина В'ячеславівна.

    Вояки кинулися виконувати наказ.

    – Розтирайте їх, вони ж холодні!

    Сама ж, Гуріна кинулася у ванну і почала наповнювати її теплою водою. Їх треба відігріти. Може вони ще зможуть повернутися?

    – Тягніть їх сюди! Хутко!

    Тіла підлітків уклали поруч у теплу ванну. І Гуріна почала розтирати їм руки та ноги. Періодично вона намагалася пропальпувати у них пульс. Але поки що все було безрезультатно, і тіла здавались холодними.