- Ні й ще раз, ні! – сказала Олена Миколаївна. – Це дуже погана ідея.
- Олено, але чому? - наполягала на своєму.
- Не треба воювати із Давидовим. Це може погано закінчитися.
- Як для батька?
- Я не це мала на увазі.
- Ти теж відмовляєшся мені допомогти?
- Так, – спокійно відповіла Олена. – Я ж тільки хочу, щоб із тобою нічого не трапилося, а ти знову нариваєшся на нові проблеми. Кіро, може, час зупинитися?
Як я і думала, Олена не схотіла мені допомогти й відмовляла мене. Вони ніби змовилися зі Станіславом. Невже Давидов справді така «страшна людина»? А хоча його дії говорять самі за себе. Заради себе, дорогого, він готовий йти на будь-які каверзи, інтриги та навіть вбивство. І його вже ніхто не змінить…
Через декілька днів я заспокоїлася, але тільки для Станіслава та Олени. Зрозумівши, що допомоги від них не діждуся, удала, що змирилася й нічого не збираюся робити. Стас нібито теж заспокоївся й не ставив зайвих запитань. Ми з ним відпочивали, знаходили більше часу для нас. Крім того, я навідувалася до офісу батька та розбиралася в його документації. Час спливав швидко, дні проходили за днями, і я все більше зневажала себе, тому що нічого не могла вдіяти, ба більше: я не знала, як правильно вчинити із Давидовим.
Одного разу Олена сказала мені, що потрібен мій підпис на одних документах. Оскільки я зосталася єдиною спадкоємицею татового майна, ще й власницею всього його бізнесу.
- Оце все ти повинна підписати, – Олена Миколаївна поклала на стіл чималий стос паперів.
- Я не розумію, навіщо все це? - підписуючи документи, спитала в Олени.
- Ти що маєш на увазі?
- Я про ці папірці, – показала Олені на папір, який лежав переді мною на столі.
- Це – твоя робота, – спокійно пояснила жінка. – Бізнес твого батька не стоїть на місці. Імперію Соколовського не так просто знищити. І щоб цього не сталося доводиться підписувати нові договори, розхитувати конкурентів, заводити нові знайомства і т. д.
- Зрозуміло. Олено, а можна припустити, щоб на всю продукцію, яку ми виготовляємо, зробити одну базу, де ми зможемо контролювати всіх й одразу.
- В принципі, можна. А навіщо це тобі?
- А щоб ніяких заморок не було. Ну, наприклад, з купкою таких ось документів, – при цьому я знову показала Олені на документи, що лежали на столі. – Розумієш, що я маю на увазі?
- Так, здається, розумію. Але тут є одне «але»: наші акціонери та партнери можуть бути не дуже задоволені або й зовсім перейти на іншу сторону.
- Якщо вони не захочуть, то можуть йти куди завгодно.
- Це ризиковано.
- Так, але воно того варте.
- Якщо ти справді так вирішила, то ми повинні скласти відповідні документи, розрахувати бюджет та багато чого іншого. Це займе багато часу.
- Олено, так от й займіться цим, – посміхнувшись, сказала жінці. – Ми створимо нову компанію. І хоча вона буде не такою прибутковою, але цілковито нашою, без усяких там акціонерів, партнерів...
- Ти така сама божевільна, як й твій батько. Ігор теж любив ризикувати.
- Я буду вважати, що це комплімент, – усміхнувшись, сказала Олені.
- Ой, Кіро, от що з тобою робити? Ти краще розкажи, як у тебе справи зі Станіславом.
- Ти про що? Немає ніяких справ, все добре!
- Зрозуміло. Що ти збираєшся з ним робити? А взагалі, як ти до нього ставишся?- підморгнувши, спитала Олена.
- Я, мабуть, уже давно пояснила своє ставлення до нього, – пройшовши по кімнаті, відповіла жінці. – Якщо говорити загалом, то я його недаремно так шукала. Я інколи згадую, як ми з ним зустрілися вперше й навіть не знаю що сталося б, якби не він.
- І близькості у вас не було? - несподівано спитала у мене Олена.
- Ні, – спокійно відповіла, не одразу помітивши, як зайнялися рум’янцем мої щоки. – А чому ти питаєш у мене про це? - повернувшись до Олени, поцікавилася.
- Та так просто, - стиснувши плечима, спокійно відповіла.
- Чесно кажучи, Олено, мене більше хвилює не Стас, а інша людина.
- Давидов, так?
- Так. Саме він.
- Кіро, можливо, вже досить? Ми з тобою про це вже розмовляли.
- Гаразд, я все зрозуміла.
- От і молодець!
Комусь рішення даються важко, а хтось швидко вирішує, як йому жити. Проблема вибору, правильність того чи іншого рішення постають перед нами мало не щодня. І в такому випадку виникає питання: як надалі бути? Можливо, я щось роблю не так? Події, які змінили перебіг мого життя, – це втрата біологічних батьків, втрата зору і нарешті – утрата тієї людини, яка замінила мені батьків. До остаточно рішення я прийшла, коли одного разу ледве не втратила не тільки своє життя, а і його сенс – Станіслава…
- Ти не боїшся, що весь бізнес твого батька може збанкрутувати? – якось спитав Стас. – Твоє рішення щодо створення однієї бази, звичайно, сміливе, але…
#3260 в Сучасна проза
#9351 в Любовні романи
#2252 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 28.09.2021