Батьки заради своїх дітей йдуть на все. Їхня безпека, спокій та життя найдорожчі для будь-якого тата чи мами. Любов батьків – це дорогоцінний дар, який, на жаль, дається не кожному. Ми інколи не розуміємо, чому батьки вирішують за нас та намагаються будь-що нав’язати свою думку. Але водночас саме батьки - це ті люди, які підтримають у будь-якій ситуації й допоможуть прийняти дійсно правильне рішення. Батьки – це ті люди, які дійсно намагаються захистити своїх дітей та роблять це за будь-яку ціну. Материнське серце та батькова любов – це щастя, цього не можна пояснити словами. Їх можна тільки відчути.
Я своїх справжніх батьків не знаю, тому тато, тобто Ігор Борисович Соколовський, замінив їх. Він дав мені те, про що чого кожна дитина із дитбудинку або з нещасливої родини може лише мріяти. І в першу чергу я маю на увазі саме батьківську любов. Я інколи не розуміла його або просто не намагалася зрозуміти. Я ображалася на батька за те, що у мене нічого не склалося зі Станіславом. Через деякий час зрозуміла, що була просто егоїсткою, що думала тільки про себе та про свої почуття.
Мені важко про це говорити, але я зважилася й пішла на кладовище, щоби провідати своїх справжніх батьків. Відтоді, як я дізналася правду, я жодного разу так і не приходила до них. Але настає час, коли нам важко на душі й ми питаємо поради у батьків.
- Волков Сергій Трохимович та Волкова Надія Максимівна, – прочитала вголос їхні імена, написані на плиті. – Якби ви знали, як мені вас не вистачає!
Я не змогла довго перебувати біля батьків, тому поклала квіти й пішла до машини. Дорогою додому так захотілося плакати, такий пекучий біль палахкотів у моїй душі! Проте я стримувала власні сльози, наслухаючи невтішні удари свого серця.
- Кіро, у Вас дзвонить телефон, – сказав водій Микола.
- Що? А телефон, – я була схвильована, що одразу й не почула дзвінок. Отямившись, я взяла слухавку.
- Привіт, доню, – почувся голос батька.
- Привіт, тату. Я рада тебе чути!
- Як ти з’їздила?
- Нормально. Дякую тобі, що підтримав мене.
- На те ти й донька мені, – радісно відповів він. – Ти зможеш до мене зараз заїхати?
- Так, звичайно. Я скоро буду.
Я так багато хотіла сказати батькові! Перш за все, вибачиться за свою поведінку. Мені так потрібна його підтримка!
«Сьогодні що, телефонний день?» - подумала, почувши, що знову задзвенів мобільний. На екрані висвітилося ім’я Анжели.
- Привіт, – сказала дівчина. – Ти чого сьогодні не прийшла?
- У мене були справи, – відповіла.
- Зрозуміло. Я от чого дзвоню: вже відомі наші оцінки по самостійній. Так от, я тебе вітаю.
- Із чим?
- З тим, що у тебе гарна оцінка.
- Дякую за таку новину. А у тебе що?
- А ти як думаєш?
- Ну… я думаю, що також все добре. Правда?
- Ми ж разом списували.
- Що?
- Я пожартувала. У Давидової явно піднявся тиск.
- Повтори, будь ласка, у кого піднявся тиск?
- У Марго. Ти що не знаєш, хто така Марго?
- Я знаю, хто така Марго, але не знала дещо інше.
- Ти про що?
- Та так, нічого. Зустрінемося завтра!
- Тоді бувай.
«Я зовсім забула, що у Марго прізвище Давидова. Невже вона донька Макара Петровича? Оце так новина! І як я могла не звернути увагу на її прізвище? Оце так новина!!!»
Думки переповнювали мене. Коли я вийшла з машини, навіть одразу не почула, як хтось мене кличе.
«Що зі мною таке сьогодні?» - я вже сердилася на себе за власну ж неуважність.
Обернувшись, побачила молоду пару, яка гукала мене. Відразу не могла зрозуміти хто це, доки не заговорила жінка. По голосу згадала, що це та сама Свєтка, а чоловік біля неї – це Степан.
- Вибачте мені, я просто не думала що зустріну вас, – із хвилюванням сказала подружжю.
- Кіра, - обнявши мене, промовила Свєтка, - ми раді тебе бачити! Зустріч з тобою стала для нас просто дивом! Ми тобі дуже дякуємо.
- Ну що ви таке говорите? Я зараз розплачуся. Ви краще скажіть мені, як у вас справи?
- У нас все чудово, - почав розповідати Степан, - і це все лише завдяки тобі.
- До нас прийшла Олена Миколаївна та повідомила, що це ти до нас її прислала, – мовила Свєтка. – А зараз сама знаєш, що ми працюємо на твого батька. Все сталося випадково! Після того, як тебе забрав той чоловік, ми навіть не знали, що робити. А через якийсь час до нас завітала невідома гостя, ну тобто Олена Миколаївна та сказала, що з тобою все добре. Ми так зраділи за тебе! Тепер ми маємо свій куточок, роботу й взагалі ми дуже щасливі. А зараз чекаємо ще й на поповнення в родині, – Свєтка показала на свій живіт, і я зрозуміла, про що вона говорить. Виглядала вона справді щасливою. – Ми скоро станемо батьками!
- Я дуже рада за вас. Справді.
#3328 в Сучасна проза
#9542 в Любовні романи
#2302 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 28.09.2021