Настали вихідні.
Погода ніби трішки заспокоїлася й крізь хмари пробивалося проміння сонця, яке намагалося зігріти своїм теплом землю.
До кімнати увійшла Олена Миколаївна. Вона була трохи напружена та втомлена.
- Привіт, Олено.
- Привіт, – сівши на диван, сказала. – Що нового?
- Нічого особливого. А у тебе?
- Теж нічого, крім роботи. Ти мені нічого не хочеш розповісти?
- Та ніби ні. А що?
- Нічого, – спокійно мовила Олена, але її прискіпливий погляд був красномовніших слів.
- Я учора з Анжелою пару прогуляла, – призналася.
- Ну і як? – посміхнувшись, запитала.
- Чудово. Ми були у дитячому будинку, – спокійно відповіла.
- Хоч пари прогулюєте не в якійсь забігайлівці.
- У тебе стомлений вигляд. Щось сталося?
- Я справді маю такий жахливий вигляд?
- Я не сказала погано, я лише сказала, що ти виглядиш стомлено.
- Ну, гаразд, давай не будемо про мене. Я бачу, що ти за своїми книгами збираєшся провести вихідні?
- Так, а що?
- Кіро, не потрібно так зациклюватися на книгах, на навчанні. Ти – донька Соколовського. От й скористайся цим.
- Я не розумію, до чого це?
- Ти могла б хоч на вихідних відпочити. Сходи із цією, як її? Сходи з Анжелою до якось нічного клубу та відпочинь.
- Твій варіант провести вихідні дуже спокусливий, але…
- Але що? Тобі зараз відкритий світ у всій його красі. Скористайся цим. Звичайно, я не хочу, щоб ти з головою поринула у «спокуси цього світу», але відпочити ж можна. Подумай над моїми словами. Живи так, як тобі подобається. Ти ще молода, тож не потрібно ховатися за книгами та навчанням. Прийде час, коли ти озирнешся й зрозумієш, що життя твоє пролинуло.
З такими словами Олена покинула кімнату. Можливо, вона в чомусь й мала рацію, але це мене не так турбувало. Я була більше спантеличена її настроєм.
Послухавшись Олену, я все ж таки вирішила передзвонити до Анжели й вона швидко підняла слухавку. Ми із нею довго розмовляли то про одне, то про інше, доки я нарешті не запропонувала їй сходити до клубу.
- Я не проти, – почула її відповідь у слухавку. – О котрій заїхати? Я сподіваюся, ти не збираєшся їхати з охороною?
- Ти про що? - знітилася. - Заїжджай о десятій.
- Гаразд, бувай.
- Бувай.
У телефоні залунали короткі гудки. Обдумавши ще раз те, що роблю, спустилася донизу в надії, що Олена ще не поїхала. І надії мої справдилися. Олена, помітивши в моїх руках мобільний та побачивши спантеличений вираз мого обличчя, все зрозуміла.
- Ходімо до твоєї кімнати. Підберемо щось.
- А як же тато?
- Ти думаєш, що Ігор буде проти?
- Я не знаю, - стиснула плечима.
- Ходімо до кімнати, там все вирішимо.
Я намагалася підібрати собі блузу на вечір. Одні були дуже закриті, а інші навпаки – дуже відкриті. Нарешті я зупинилася на одному корсеті.
- Він вишукано підкреслює твій колір волосся, – сказала Олена.
Вона мала рацію. Корсет був червоного кольору, і я до нього змогла підібрати чорний жакет.
- Олено, а можна тебе дещо спитати?
- Питай.
- Ти сьогодні дещо засмучена. Щось трапилося?
- Нічого. Все добре. Просто втомилася на роботі. У нас виникли деякі ускладнення й твій тато, так само як і я, просто всіма думками з роботою.
- Як там справи із заводом?
- Все владналося. Іван Денисович стільки залишив по собі, що потрібно це все розгрібати…
Як й обіцяла, Анжела заїхала вчасно. Дівчина була трішки здивована, побачивши будинок, але зайвого говорити не стала.
- Ти в цьому будинку прямо як принцеса. Тільки де ж наш принц?
- А якщо його немає? Як тобі така відповідь?
- Нічого, нормально. Поїхали, по дорозі заїдемо у якесь кафе, кави вип’ємо. А це дуже важлива процедура!
Через деякий час Анжела сказала:
- Так, будинок у тебе шикарний й охорони теж нічого, вистачає. Мені аж ніяково стало, коли до мене підійшов охоронець та відкрив дверцята моєї машини.
Ми проїхалися нічним містом й воно виявилося чудовим. Як відомо, вночі місто живе іншим життя, і саме його мені намагалася показати Анжела. Дівчина затягнула мене в один із нічних клубів. І я побачила, що таке нічне життя молоді. Спочатку все було просто чудово, доки ми не зустрілися з Марго, Кирилом та їхніми друзями.
- Привіт, Кіро! – намагаючись перекричати музику, голосно сказав Кирило. – Як справи?
#3354 в Сучасна проза
#9612 в Любовні романи
#2322 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 28.09.2021