Розділ 11

Я була вдома. Єдине, що мені допомагало, коли я перебувала за сотні кілометрів звідси, – це віра. Минув ще один рік мого життя – сьогодні мені виповнилося двадцять. Хоча я наполягала, що не хочу ніякого свята, але Ігор Борисович не послухав й влаштував справжнє свято у родинному колі. Звичайно, що родину мені заміняли охоронці, кухарі та інші люди, які працювали на Ігоря Борисовича.

- З днем народженням! - пролунали вітання, як тільки я увійшла до будинку.

- Вибач, що я не послухав тебе, – сказав Ігор Борисович, - але я просто не зміг не влаштувати тобі свято. Тобі ж сьогодні двадцять років!

- Так, аж не віриться! Дякую Вам! До того ж провівши певний час у Швейцарії, я змінила деякі погляди на власне життя.

- І які вони? – спитала Олена. Так, це справі була Олена, тому що її голос я могла впізнати за будь-яких обставин.

- Позитивні.

- Вона і направду змінилася, – засміялася Олена Миколаївна.

- Сподіваємося, на краще, – відповів Ігор Борисович. – Будемо святкувати!

 Свято пройшло на славу. За минулі п’ять років я ніколи не почувалася справді щасливою.

 Доки я розважалася, Ігор Борисович розмовляв зі Станіславом, який, за словами Олени Миколаївни, теж був присутній на моєму дні народженні.

Від імені Ігоря Борисовича

- Я радий, що ти прийшов, – сказав я і потиснув йому руку.

- Це ж не тільки Кірине свято – воно й ваше також. Тому я не зміг не прийти.

- Ох ти й хитрун! Ти краще скажи мені, як ти зміг уникнути зустрічі із людьми Давидова?

- Ви мене добре навчали. Звичайно, що зараз вони за мною слідкують, але я – дрібна рибка, тому вони знову шукатимуть Вашу Ахіллесову п’яту. План із Кірою прогорів. Тепер я навіть не знаю, що вони ще придумають. У будь-якому випадку будьте обережні.

- Не хвилюйся, скоро все закінчиться, - впевнено сказав. - Я сподіваюся, що фортуна буде на нашому боці!

- Дуже хотілося б, щоби Ваші слова справдилися.

***

 Свято уже давно закінчилося і всі гості роз’їхалися. Залишилися звична охорона Ігоря Борисовича, сам опікун, хоча його уже опікуном навіть й не назвеш. Я сиділа на сходинках, коли до мене підійшла Олена Миколаївна.

- Як справи? - поцікавилася вона.

- Все добре, я давно так не розважалася. Спасибі Вам!

- Мені можна не дякувати, це все придумав Ігор Борисович.

- Олено Миколаївно, пам’ятаєте, перед поїздкою до Швейцарії я у Вас просила, щоб Ви знайшли Свєтку та Степана. Так Ви знайшли їх?

- Так, знайшла. Я поговорила з Ігорем, і все розповіла йому. Він виділив цим людям однокімнатну квартиру від свого заводу та запропонував їм роботу на самому заводі.

- І що вони? – схопилася я.

- Вони виявилися розумними. Одразу, звичайно, не хотіли, але я сказала, що про них нам розповіла ти й вони згодилися.

- Я дуже рада за них! А що із Марією Юріївною?

- Не переймайся, тепер все добре. У неї не виявилося родичів, тому всі витрати оплатила лікарня. Її поховали поруч з донькою.

- Це справедливо!

- Ми з тобою розговорилися і я не віддала тобі твій подарунок. Тримай.

- Що це? - я почала розпаковувати коробку, яку Олена Миколаївна поклала до моїх рук й відчула якусь невелику річ. – Це що, янгол?

- Так, це янгол. Він буде тебе завжди оберігати.

- Я так розумію, що він зі срібла?

- Так. Я знаю, що твій улюблений метал – срібло. Тому і подарунок теж срібний.

- Дякую Вам!

- Але це ще не все, – прошепотіла мені на вухо Олена Миколаївна. – Іде Ігор.

- Привіт, дівчата. Про що розмовляєте? – весело поцікавився Борисович.

- Ну гаразд, я, мабуть, піду, – почала збиратися Олена Миколаївна.

- Це тобі мій подарунок. Дай мені свою руку, - Ігор Борисович поклав мені у руки намисто із якимось кулоном. – Це, звичайно, не головний подарунок. Але я хочу, щоб це намисто із кулоном були саме у тебе.

- Воно, певно, для Вас дуже важливе?

- Саме так. Це намисто віддала мені моя мама і сказала, щоб я його тобі подарував.

- Чому Ви ніколи не знайомили мене зі своєю родиною? – я дуже давно хотіла почути відповідь на це запитання. Я розуміла, що не мала права просити цього у нього.

- Моя родина – це ти. Прийде час і ти обов’язково познайомишся зі своєю названою бабусею.

- Тобто вона знає, що у Вас є я? – здивовано запитала.

- Звичайно, знає, але скоро ти про все сама дізнаєшся. Я хочу, щоб ти завтра заїхала до мене до офісу з Оленою.

- Гаразд, я заїду, але навіщо це?