3

Увесь день 30 грудня хотілося співати і танцювати. Відчувала себе героїнею діснеєвського мультику. Вже не могла дочекатися 17:00, щоб зустрітися з Антоном. 

Бабуся тільки дивилася на мене, як на дивачку, але мою поведінку ніяк не коментувала. Ми домовилися зустрітися біля ковзанки. Що ж одягти? Сьогодні наче вже тепліше, ніж вчора. Так, теплі лосіни, спідниця в складку, теплий светр — просто й романтично. Пуховика одягну короткого, йти мені тут недалеко. І теплу пов’язку одягну на голову, вона, чудово доповнює образ. Ледве дотерпіла до вечора.

Коли я прийшла на ковзанку, на годиннику було 16.50. Ну що я за дівчина така неправильна? Треба було, мабуть, запізнитися хоч трохи, для годиться. Але виявилося Антон був вже на місці. Ще й з квітами в руках. Побачивши мене, хлопець посміхнувся і пішов на зустріч. Одягнутий був, як завжди, у все чорне. Це що його улюблений колір? Треба буде запитати.

— Привіт, це тобі — Антон поцілував мене в щоку і вручив квіти, і я відчула, як покриваюся рум’янцем.

— Дякую. Білі троянди — це мої улюблені.

— Радий, що вгодив. Ну що? Ходімо кататися?

— Ну, кататися, це ти дуже голосно сказав. Пообіцяй сильно не сміятися з мене.

— Обіцяю, пішли вже, — Антон потягнув мене перевзуватися.

Як тільки я стала на лід, стало ясно: мені кранти. Хто буде сьогодні ганьбитися? Оксана! Відчувала себе коровою на ковзанах. Ні! Бегемотихою! Не менше! Ноги почали роз’їжджатися у різні сторони. Я вчепилася в Антона так, неначе ми на Титаніку, а він останній рятувальний круг.

— Анто-не, я бо-юся, — заголосила я.

Погана була ідея, дуже погана!

А хлопець себе на ковзанах відчував себе дуже впевнено.

— Розслабся, відчепися від мого плеча і візьми мене за руки. У тебе все вийде!

— Ага! Та я зараз гегепнуся!

Антон засміявся.

— Оксано, все буде добре. Ти мені віриш?

Я підняла голову, подивилася в очі й кивнула

— Вірю.

— Отже, роби, як я кажу.

Я з обережністю, помалесеньку відчепилася від светра Антона і швидко вхопила його за руки. Фууух. Вийшло. Хлопець почав помалу їхати задом та тягнути мене за собою. Юххуу. Я їду!

— В мене виходить!

— От бачиш, не все так страшно! Через півгодини будеш сама кататися.

— Ні, сама не хочу, — злякалася я. — Тільки з тобою.

— Добре, тільки зі мною, — посміхнувся хлопець.

Але Антон виявився правий. Через 30 хвилин я сама не ризикнула кататися, але хоча б могла помаленьку їхати з ним поряд, тримаючи тільки за одну руку. Неймовірні відчуття!

Коли сеанс майже закінчився, Антон притягнув мене до себе ближче та поцілував. Його губи виявилися ніжними, але поцілунок був наполегливим, пристрасним, набагато кращим, ніж я собі його уявляла. А я уявляла це безліч разів.

Мені здавалося, що я зараз розтечуся рожевим сиропом по ковзанці від щастя.

Антон трохи відсторонився і сказав.

— Ти така солодка, Оксано, давно хотів це зробити. Сеанс підійшов до кінця, продовжимо й ще покатаємося чи десь погуляємо?

— Вистачить мені сьогодні ковзанів, пішли гуляти парком. О, до речі, мені ще потрібно в супермаркет зайти продукти на Новий рік купити. Підеш зі мною?

— Так, звичайно, з радістю.

Ми гуляли парком, трималися за руки й розмовляли про все на світі. Здавалося, я говорю одну частину речення, а Антон продовжує іншу. Моїми ж словами. Фантастика! У нас, як виявилося, стільки спільного! У супермаркеті хлопець терпляче допомагав купувати мені все зі списку. Коли ми вийшли з магазину, я запитала:

— А де ти будеш святкувати Новий рік?

— Чесно, навіть не знаю. Якщо батько з мачухою підуть десь до друзів, то, мабуть, вдома, а якщо приведуть цілий табір до нас — піду в гараж, скоріш за все. Там буде видно.

Мені аж не по собі стало. От що це за варіанти зустрічі Нового року? Один гірший другого! Ідея прийшла миттєво.

— Антоне, давай зі мною! У мене вдома! Впевнена, батьки проти не будуть!

Хлопець задумався.

— Не знаю, Оксано, це якось не зручно і взагалі.

— Та що тут такого? Не зручно в гаражі самому сидіти під бій курантів! Оце точно, що не зручно!

— І як ти мене представиш своїм батькам?

— А як би ти хотів? — я підійшла ближче до хлопця та погладила його по щоці.

— Не знаю. Як свого хлопця? — Антон спіймав мене у кільце свої рук.

— Отже, вирішили! Зустрічаємо Новий рік разом?

— Разом, — відповів Антон і поцілував у носа.

Хлопець провів мене до самих дверей і ми ледве-ледве розпрощалися. Ніяк не хотілося розлучатися, навіть на один день. Якесь божевілля на фоні любовної лихоманки!

Коли я врешті-решт зайшла у квартиру, то посмішка не сходила з мого обличчя. Бабуся була в нас вдома.

— Що це ти така щаслива, неначе у лотерею виграла?

— А я і виграла, у любовну.

— Ого, усе так серйозно?

— Насправді, я ще не знаю, бабунь, але є один хлопець, який дуже мені подобається. І ще. Я запросила його до нас святкувати Новий рік. Йому зовсім немає з ким, уявляєш? Мами немає, а батько непутьовий. Ну як я його залишу одного? Як думаєш, мама й тато не будуть проти?

— В тебе дуже добре серце, дівчинко моя. І у твоїх батьків не менші. Звісно, ж вони будуть тільки раді, що ти вирішиш познайомити з ними хлопця, який тобі не байдужий.

— Дуже на це сподіваюся.