Розділ 17

Від однієї думки, що мені доведеться тепер засипати і прокидати з Генрі, я відчула, як всередині щось стискається. Це не було просто фізичним зміщенням кордонів, це означало втрату того мінімуму простору, який я могла хоч якось вважати своїм. Всі ці уявлення про «спільне ложе» і «спільні ночі» виглядали як порожні слова, що маскують справжні наміри. Адже для нього це було більше про символіку, ніж про реальність. Якби це було дійсно про нас як пару, то чому все виглядало таким холодним і безособовим?

І цей новий крок — наближення до нього в найінтимніший спосіб — був лише черговим маневром, щоб прив'язати мене до себе.

Але чи я була готова? Мені не хотілося вірити, що це справжня причина. Але все виглядало так, наче він не прагнув побудувати зі мною стосунки, які були б взаємними. Він просто намагався контролювати, домінувати. І цей крок став черговим кроком у цьому напрямку.

Спогади про нашу першу шлюбну ніч досі не полишали мене. Його дотики, рухи — кожен його жест запалював у мені щось нове, чого я боялася. Я відчувала, як моя воля поступово слабшає під його поглядом, як його руки, здавалось, скували мене, позбавляючи мене будь-якої можливості втекти від цієї реальності.

Мене охоплював жах від того, як його присутність здатна змусити мене відчувати себе підкореною, як я раптом опиняюсь під владою його бажань і настроїв. Це було нове і страшне відчуття — я ніколи не звикну до того, щоб хтось так безцеремонно впливав на мене. Я відчайдушно боролася з цим почуттям, але не могла заперечити, що його домінуюча присутність витискала з мене останні залишки опору, як гарячий вітер висушує землю. І це лякало мене до глибини душі.

Я розуміла, що він захоче повторити цей шлюбний обов'язок, і щоразу, коли я зустрічала його погляд, знала — його бажання не зупиняться на одній ночі. Він міг вважати це своїм правом, частиною того, що мав право вимагати від мене. І хоча я розуміла, що не можу змінити ситуацію, усередині мене зростала прірва між тим, що я повинна була зробити, і тим, чого я справді хотіла. Цей шлюб став справжнім випробуванням, і я ще не знала, чи зможу я витримати його вимоги.

— Мені не подобається, що тепер ви будете ділити ложе з королем, — промовила Міріам, і в її голосі звучала стурбованість і тривога.

Я запнулась на кілька секунд, намагаючись знайти слова. З одного боку, це було звичне правило для подружжя — спати разом. Але з іншого, я відчувала, як це порушує мої особисті кордони, і я не могла прийняти це. Я розуміла її побоювання, але сама не мала іншого вибору.

— І я не в захваті від цього, — тихо відповіла я, намагаючись зберегти спокій, хоч всередині мене все обурювалося від протиріччя, яке я не могла подолати.

Міріам мовчала, її погляд був зосереджений на мені, мовби вона намагалася прочитати мої думки, зрозуміти, що відбувається в моїй душі. Я знала, що вона хвилюється не лише за мене, але й за все, що відбувається навколо цього шлюбу. Вона знала, що це не просто союз між двома людьми, а цілий політичний крок, який міг змінити багато в житті кожного з нас.

— Я розумію, що це не ваш вибір, — нарешті сказала вона, але в її голосі звучала відчайдушна спроба знайти хоч якусь утіху. — Але ви повинні триматися, як би важко це не було. Іноді здається, що в таких ситуаціях треба просто переступити через себе.

Я опустила погляд, немов шукаючи відповіді на свої власні питання. Переступити через себе? Легко сказати, але чи зможу я дійсно це зробити? Тільки зараз я розуміла, як складно інколи зберігати себе, коли все навколо тебе змушує змінюватися, приймати те, що ти не бажаєш.

— Я не знаю, чи зможу, — прошепотіла я, відчуваючи, як важкість цих слів лягає на мої плечі. Я закрила невелику скриньку з коштовностями, обережно ставлячи її на стіл. Рука ненароком затрималася на застібці, і я знову поглянула на кімнату. Всі необхідні мені речі тепер були в покоях короля — і цей факт сам по собі був важким для прийняття. 

Я повільно обернулася, намагаючись відшукати хоч якийсь спокій у цьому новому просторі. Тіні від факелів на стінах створювали м’який, але тривожний контраст з холодною, незвичною обстановкою. Це була вже не та кімната, де я відпочивала до того. Тепер вона була частиною його світу. Його присутність висіла в кожному кутку, як невидимий привид, що не дозволяв мені відчувати себе повністю вільною.

Я не могла уникнути думки про те, як все це зміниться, коли я буду проводити тут ночі. І як би я не намагалася переконати себе, що це лише частина обов’язку, цей крок здавався занадто глибоким, щоб бути просто фізичним актом. Мене охоплювало відчуття тривоги. Я боялася цієї близькості, боялася втратити контроль над собою, боялася стати повністю залежною від нього.

Був уже вечір, коли слуги завершили перенесення всіх моїх речей, і Міріам залишалася поруч. Тільки вона на той момент могла зрозуміти мене, адже я не готова була бути одна. І хоч я відчувала, що момент неминучий, я все одно відтягувала його, намагаючись затримати хоч трохи часу, коли я могла залишатися в знайомій атмосфері, де я ще відчувала себе хоча б частково в безпеці.

І ось, двері відкрилися, і в покої зайшов Генрі.

Він ступив у кімнату, і його присутність одразу наповнила простір особливою, майже важкою атмосферою. Я помітила, як його погляд одразу зупинився на мені, ніби він щось вбирав, вивчав кожен мій рух. Цей погляд змусив моє серце битися швидше, і я відчула, як напруга між нами наростала.

Міріам обережно кивнула і, без зайвих слів, вийшла з кімнати, залишаючи нас наодинці. Я знову залишалася сама з ним — королем, з яким я все ще не могла знайти спільної мови. Його погляд був настільки пронизливим, що я відчула себе оголеною, не зважаючи на те, що навколо були стіни цієї розкішної кімнати.