Частина 12

Бенкет тривав до самого ранку, і, коли все нарешті скінчилося, я опинилася в покоях Кривавого короля. Слабке мерехтіння свічок відкидало тремтливі тіні на важкі шовкові гардини, що спадали на високі вікна. Повітря здавалося густим, наче насиченим очікуванням. В центрі кімнати височіло величезне ліжко, вкрите коштовним текстилем. Воно виглядало величним і чужим — немов виклик, на який я не знала, як відповісти.

Служниці супроводили мене без слів. Їхні рухи були точними, спритними, проте в поглядах читалося щось невловиме. Це був не просто ритуал вечірнього догляду — це було щось більше. Вони знали, чого я ще не розуміла, і ця усвідомленість в їхніх очах змушувала мене почуватися ще більш незахищеною. Одна з них почала повільно розплітати моє волосся, інша розстібала корсет, і кожен їхній дотик здавався частиною якоїсь незримої церемонії.

Коли остання служниця тихо зачинила за собою двері, я залишилася одна.  Я сіла на край ліжка, намагаючись змусити себе заспокоїтись, але тривога здавалася всеохопною. Мої руки тремтіли, а думки швидко змішувалися, не залишаючи місця для ясності. Що тепер? Як мені поводитися? Що від мене чекають?

Коли мені принесли нічну сорочку, я відчула, як мій розум завмирає. Шовк м’яко торкнувся моєї шкіри, й холодний дотик змусив мене здригнутися. Я глянула на себе в дзеркало — мої очі здавалися занадто великими, а губи — надто блідими. Моє дихання стало прискореним, мовби я бігла, хоча сиділа нерухомо. У грудях пульсувала тривога, але це було щось більше, ніж просто хвилювання. Це було відчуття, якого я не могла зрозуміти. Воно зростало, розтягуючись всередині мене, немов туман, який не давав простору для ясних думок.

Я лягла в ліжко, намагаючись заспокоїти своє тіло, але воно не слухалося. Щойно я почула кроки за дверима, серце відразу забилося частіше. Кожен звук здався надто гучним і явним у цій тиші, яка наповнювала кімнату. Я знала, хто це був.

Двері прочинилися. Його тінь промайнула крізь щілину, і цього було достатньо, щоб моє дихання збилося. Я стисла зуби, намагаючись приховати власне хвилювання, намагаючись контролювати себе.

Король увійшов.

Я сиділа, притискаючи ковдру до грудей, намагаючись приховати той внутрішній хаос, який вирував у моїй душі. Він наблизився, і тінь його постаті накрила мене. Його рухи були впевненими, майже владними, але водночас ніжними, і він обережно відсунув пасмо волосся з мого обличчя, ніби це було абсолютно природно, ніби він мав на це повне право.

— Ти можеш не хотіти цього, — його голос був спокійним, але в ньому була нещадна впевненість. Він не чекав на моє заперечення, бо це не мало значення. Він вже вирішив, і це було рішенням, з яким я мала змиритися. — Проте, ти все одно повинна пройти це.

Мої пальці стиснули ковдру, намагаючись знайти хоч якусь опору, якийсь заспокійливий момент у цьому хаосі, який охопив мене з голови до ніг. Чоловік нахилився до мене, і я відчула його тепле дихання на своїй шкірі. Його погляд став ще більш проникливим, ще глибшим, він дивився на мене так, ніби бачив мене наскрізь, бачив усі мої страхи, усі мої сумніви. Я не могла відвести очей, я була зачарована його присутністю, його силою, його владою. Я не могла відволіктися від того, як його присутність охоплювала мене, як тепла хвиля.

І ось, його губи торкнулися моїх. Поцілунок був глибоким і рішучим. Я боялася, моє серце шалено билося в грудях/ Я не хотіла цього, я знала, що це неправильно, що це небезпечно. Але щось всередині мене не давало відступити, щось сильніше за мій страх, щось непереборне змушувало мене залишатися тут, під його владою. Його руки здавлювали мої щоки, утримуючи моє обличчя на місці, коли поцілунок став усе більш впертим і майже агресивним.

— Ти ж розумієш, що буде далі? — його голос, наче шопіт, проник до самої глибини моїх думок/ Його слова були викликом, а його погляд — випробуванням, яке я не могла пройти без наслідків, яке змушувало мене тремтіти.

Він залишив поцілунок на моїй шиї, він був глибоким, вимогливим, як знак володіння, наче виразно даючи зрозуміти, що не буде зупинятися на досягнутому, що я вже повністю в його руках. Я відчула, як його губи м'яко, але з певною рішучістю, захоплюють мою шкіру, залишаючи по собі гарячі вологі сліди. Я ще не знала, що на ранок на шкірі залишаться мітки — червоні відбитки, що нагадуватимуть про цей момент, про цю ніч.

Він оголив моє плече, і я відчула холодний дотик повітря, що різко контрастував з гарячістю його шкіри, з теплом його тіла. Його пальці м'яко ковзнули по моїй шкірі, залишаючи по собі пульсуючі сліди тепла.Я здригнулася від цього дотику, і серце забилося ще сильніше, як передчуття чогось неминучого.

Його губи знову знайшли мою шию, але цього разу вони не просто торкалися її — вони жадібно впивалися в шкіру, змушуючи моє серце битися швидше. Я відчула, як мої щоки палають, а дихання стає важким. 

— Ваша Високосте… - мої слова ледь виривалися з вуст, прозвучали як тиха спроба втечі від того, що відбувалося між нами, але це було марно. Він не дав мені закінчити, притягнувши мене до себе ще міцніше, його губи знову накрили мої, і всі слова вивітрилися, залишивши лише відчуття його присутності — настільки безперечне, настільки безперервне.

Я здригнулася, відчувши, як його руки мандрують по моїй спині, притискаючи мене до нього, наче хоче закріпити цей момент навіки, не дозволяючи мені втекти від того, що відбувалося, не дозволяючи мені навіть думати про це.

— Коли ми наодинці, називай мене по імені, — його голос був тихим, але наполегливим, і кожне його слово було як нове правило, яке я тепер повинна була прийняти.