Розділ 9

Я сиділа навпроти короля у величезній їдальні, що здавалася незмінною протягом століть. Стіни були прикрашені гобеленами із зображеннями битв і полювань, що підкреслювали силу й велич правлячої династії. Висока стеля, вкрита майстерним різьбленням, нагадувала про багатство й давню історію цього замку. Світло свічок, розставлених на великих столах, мало б створювати затишок, але через масштаби й холодну розкіш приміщення відчуття тепла не виникало.

Переді мною стояв масивний дубовий стіл, вкритий дорогими срібними приборами, вишуканими тарілками й келихами. Проте весь цей блиск не міг приховати мого напруження. Я сиділа рівно, намагаючись не видати свого хвилювання, але в такій розкішній обстановці кожен мій рух здавався мені незграбним і чужим. Король, що знаходився на іншому кінці столу, не відводив від мене погляду.

Я зосереджено дивилася на тарілку, стискаючи пальці на краю столу, намагаючись придушити легке тремтіння рук. Моя спина залишалася прямою, хоча плечі поступово починали боліти від такого напруження. 

В той час, як я ще не торкнулася до їжі, король вміло маніпулював виделкою і ножем, розрізаючи м'ясо з такою грацією, яка здавалася бездоганною. Його руки рухалися швидко й впевнено, і кожен його рух, кожен жорсткий звук ножа по тарілці здавалися частиною великої вистави. Його впевненість контрастувала з моєю напруженістю, змушуючи мене почуватися ще більше скутою.

— Хочеш сказати, що їжа тут настільки неапетитна, що ти навіть не спромоглася спробувати жодного шматка? — раптом озвався він. Його голос був спокійним, але в ньому вловлювалася легка іронія, від якої мені стало не по собі. Я мимоволі напружилася ще більше, а серце на мить завмерло, перш ніж знову пришвидшити свій ритм.

Його погляд був непохитним, але настільки проникливим, що я не могла не відчути, як він чекає на мою відповідь.

— Справа не в тому… — почала я, але він знову перервав мене.

— Тільки не кажи, що ти тримаєшся на кількох зернятках за день, — додав він, іронічно посміхаючись.

Я мовчки знизила плечима, намагаючись знайти правильні слова, щоб пояснити свою поведінку, але відчувала, що все це звучатиме неправдоподібно. Як же йому пояснити, що просто не було настрою для їжі?

— Це не зовсім так, — відповіла я, намагаючись зберігати спокій. — Просто... я не голодна.

— Жінка повинна бути, як сповнена чаша, готова дарувати свої багатства, — його голос звучав спокійно, але з певною холодною впевненістю, яка приховувала тонкий натяк, зрозумілий мені. — Тому їж, я хочу, щоб було на що поглянути.

Я відчула, як мій погляд став розмитим від розгубленості, а щоки швидко почервоніли. Його слова, хоч і мовлені спокійно, залишали неприємний осад.

— Ви хочете сказати, що я не відповідаю вашим вимогам? — вимовила я, намагаючись зібратися і не видати своїх переживань.

Король на мить затримав погляд на мені, і я відчула, як він уважно оцінює моє обличчя, кожен рух, кожен жест. Його очі, здається, не зводилися з мене, а мій голос, хоч і спокійний, був видавленим крізь стиск зубів.

— Це не те, що я мав на увазі, — його відповідь була спокійною, але в його тоні залишалася певна неприязнь. — Але, зізнаюся, я звик бачити жінок, які мають більше… я б сказав, сили, в їхній природі.

Я не могла втримати погляд, який відводився вбік. Моя рука нервово стиснулася на серветці. Як це можна було інтерпретувати? Він просто підкреслював, що я недостатньо «пишна», чи є в його словах ще щось більше? Чому я відчувала, що, незважаючи на його спокійний вигляд, кожне слово було натяком на мою недосконалість?

Я змусила себе зберегти спокій, хоча відчуття дискомфорту все глибше пронизували мене. Я спробувала не звертати увагу на його погляд і взяла виделку, щоб зайняти руки і відволіктись. Рука моя затрималась на виделці, а потім я кілька разів бездумно покручувала її між пальцями, намагаючись уникнути його погляду. Як я могла пояснити це собі? Його слова були настільки завуальовані, але від того не менш злісні.

Я знала, що не зможу витримати це мовчки довго. Хоча відчуття обурення мали б взяти верх, я не збиралася ігнорувати їжу через його натяки. Я зробила глибокий вдих і, не піднімаючи погляду, тихо взяла шматок їжі. Повільно піднесла до рота соковите м’ясо, відчуваючи його аромат і тепло, що підіймалося від тарілки. Він продовжував спостерігати, але я намагалася зробити вигляд, що не помічаю цього.

Я зробила ще один спокійний рух виделкою, акуратно відрізаючи наступний шматок. Здавалося, що навіть звук столових приборів, що лунали в тиші, був занадто гучним.

Король не відводив погляду, і його спокій здавався знущальним, наче він спеціально випробовував мене. Я відчувала це в кожній клітинці свого тіла, але не збиралася поступатися.

— Ви завжди так уважно стежите за тим, як їдять інші? — запитала я, не видаючи роздратування, але з тонким викликом у голосі.

Я підняла погляд, зустрічаючи його очі з відчайдушною рішучістю. Його губи ледве здригнулися, залишаючи натяк на посмішку, яку він не намагався приховати.

— Лише за тими, хто викликає у мене інтерес, — відповів він, і в його словах чітко проступала ледь помітна загроза.

Я замовкла на мить, відчувши, як холодне напруження розливається по животу. Виделка в руці здавалася важчою, і я змусила себе не відводити погляд. Його голос був настільки впевнений, настільки власницький, що я відчула, ніби він уже зробив для себе певні висновки, котрі мені не дуже подобалися.