Розділ 4

Король ні разу не бачив мене. Весь цей час йому було невідомо про моє існування. Королева тримала мене під замком, ретельно приховуючи від нього, від його підданих, так і від усіх інших. 

Але наближався той момент, коли все мало вийти на поверхню. Той день, коли я повинна була зайняти місце принцеси, наступив швидше, ніж я думала. Відчуття тривоги зростало, і я знала: я більше не можу залишатися в маєтку.

І ось воно - свято. День повноліття Ксандри. День, коли вона мала відправитися до замку Кривавого короля. Ніяких святкувань. Лише довга дорога.

Мої приготування почалися ще вночі, коли королева наказала таємно мене провести у замок. Мене розбудили, коли за вікном ще панувала темрява. В кімнаті горіла лише одна свічка, її полум'я тремтіло від легкого протягу. Я підвелася, відчуваючи, як серце калатає в грудях. Це був той момент, до якого мене готували два роки.

Двері відчинилися без жодного звуку, і в кімнату зайшла жінка. Це була одна із служниць  яка знала про змову. Вона мовчки подала мені тонкий плащ із капюшоном.

— Ходімо, — її голос був тихий, але твердий.

Я кивнула, накинувши плащ. Серце вистукувало тривожний ритм, а всередині мене наростав страх.

У дворі вже чекала карета — звичайна, без гербів і оздоблень. Її колеса були заглушені тканиною, щоб ніхто не почув, як вона виїжджає в ніч.

— Усе буде добре, — прошепотіла жінка, перш ніж допомогти мені сісти всередину.

Я вдивлялася в темряву, коли дверцята зачинилися. Це був момент, коли моє колишнє життя залишалося позаду.

Мене провели до замку таємними коридорами, прихованими від очей будь-кого. Кожен крок відлунювався в пустих стінах, що здавалися ще більш холодними і величними, ніж я могла уявити. Світло свічок, що ледь мерехтіло, кидало тіні на кам’яні стіни, і я відчувала, як страх змішувався з передчуттям чогось нового — того, що я не могла передбачити.

Коли я зайшла у покої, які належали Ксандрі, ліжко вже було пусте. Простирадла були зім’яті, ніби хтось поспіхом вставав, а на столику біля дзеркала залишилася незаплетена стрічка для волосся. У каміні ще жевріли вуглинки, кидаючи тьмяне світло на стіни, але в кімнаті вже панувала порожнеча.

Вона пішла. Справжньої принцеси більше тут не було. Вона зникла, розчинилася в повітрі, як ранковий туман. Я була певна, що королева подбала про її таємний від'їзд, що Ксандра вже далеко, можливо, навіть за межами королівства. Сьогодні я мала спати в її кімнаті, дихати її повітрям, стати нею.

Сидячи на краю ліжка, я відчувала, як мене огортає важкість кожного предмета в цій кімнаті. Ось дзеркало, в якому ще недавно відбивалося її обличчя, її сміх, її мрії. Я уявляла собі, як вона стоїть перед ним, розчісуючи своє шовковисте волосся, мріючи про майбутнє. А ось стрічка, яку вона, можливо, тримала в руках в останні хвилини перед втечею, символ її дівоцтва, її безтурботності. І запах її парфумів, легкий і ніжний, як дотик крила метелика, який тепер належав мені.

Зранку мали прийти служниці, ті, кого вже підкупила королева, її вірні слуги, які знали про змову, які були готові виконати будь-який її наказ. Вони мали мене приготувати, одягнути в розкішні шати, зібрати придане, яке Ксандра ніколи не побачить, і одягнути у весільну сукню. 

Я сиділа, дивлячись у вікно, за яким небо поступово світлішало, віщуючи новий день, нове життя, нову мене. Я не змогла заснути, мене мучили думки про майбутнє, про те, що мене чекає в замку Кривавого короля, про те, ким я стану, коли переступлю його поріг.

Різки стук у двері змусив мене завмерти. Невже вже час? 

Двері відчинилися, і до покоїв увійшли жінки. Вони рухалися мовчки, вправно та швидко, ніби добре навчений механізм, кожен їхній рух був вивірений до досконалості. Одна з них, найстарша, з легким кивком голови, поклала на стіл білу сукню, розшиту срібними нитками. Інша, молодша, розклала на оксамитовій подушці коштовні прикраси. Третя, почала нагрівати воду для купелі.

— Ваша Світлість, нам потрібно поспішати, — промовила одна з них, низько схиливши голову, її голос був тихим та шанобливим.

«Ваша Світлість».

Це слово викликали у мене дивний трепет, змішане з відчуттям нереальності. Я стиснула пальці в кулаки, намагаючись приховати хвилювання, що охоплювало мене зсередини. Вони знали, що я підробка, але грали свою роль, так аби все здавалося справжнім, так, ніби я справді була тією, за кого мене видають.

Я вдихнула глибше, намагаючись заспокоїтись. Все відбувалося так швидко, так невідворотно, що я ледве встигала усвідомити, що відбувається. 

Жінки діяли без зайвих слів. Одна з них, піднявши погляд, жестом вказала на ванну, заповнену гарячою водою. Пара повільно здіймалася в повітря, огортаючи кімнату легким серпанком.

— Вам потрібно освіжитися перед дорогою, — сказала вона рівним голосом.

Я мовчки кивнула. Занурившись у теплу воду, я відчула, як вона обволікає моє тіло розслабляючи м’язи, знімаючи напругу, яка стискала моє серце. 

Коли я вийшла, мене вже чекали. Сукня, розправлена на ліжку, здавалася ідеальною, її тканина м’яко спадала хвилями, коштовності виблискували при світлі ранкового сонця, яке пробивалося крізь важкі штори.

— Дозвольте, Ваша світлість, — промовила найстарша, беручи до рук гребінець.