Розділ 3

За півтора року мого проживання в маєтку, який належав її високості королеві Серафіні, в моєму житті змін не зазнала лише мабуть одна річ: це те, що я продовжувала підпорядковуватися і жити за чужими, а іноді й нав'язаними мені правилами.

Перші місяці були важкими. Нове місце, нові обов’язки і, здається, нескінченний потік уроків, що мали зробити мене ідеальною заміною для принцеси. Я змирилася з тим, що мої дні тепер були заповнені виключно заняттями: етикет, мова, історія дворянства — все це стало моєю новою реальністю. Але чим більше часу я проводила в маєтку, тим більше почала розуміти одну просту річ: що б я не робила, ким би я не ставала, я не могла повністю позбутися відчуття чужості.

Весь цей час я жила за графіком, що ніколи не змінювався, але чим більше я починала розуміти свою роль, тим більше відчувала, що звикла до цієї рутини. Здавалося, що я вже й не була тією дівчиною, яка потрапила сюди два роки тому — тепер я вчилася бути кимось новим.

Першим, що зазнало змін, було волосся. Точніше, його колір. Якщо очі ще співпадали з очима Ксандри — доньки королеви, бо в мене вони теж були сірі, то моя шевелюра була зовсім іншою. Її волосся було світлим, майже білим, в той час як моє було чорним, мов вороняче крило.

Королева вимагала, аби все було бездоганно, я мала бути ідеальною копією принцеси. Я досі пам’ятаю той день, коли вперше побачила себе після змін. І здається, що ніщивний запах того хімозного засобу, який зробив моє волосся білим, залишиться зі мною ще надовго. Іноді мені доводилося до нього повертатися, тому що волосся відростало. Мені доводилося йти на певні жертви заради того, аби бути схожою на Ксандру.

Я була надто худорлявою, навіть для особи королівської крові. Тому перші дні мене буквально годували насильно. Звичайно, я не могла натішитися смачною їжею, про яку раніше могла тільки мріяти. Але водночас я відчувала себе, як птах у клітці, якого відгодовують перед тим, як посадити на рожен. 

Мені одразу пояснили, чому я тут. Я була надзвичайно схожа на Ксандру, і саме це, дало мені шанс на краще життя. Я мала стати її заміною, аби одного дня, вирушити на її місці на інший бік континенту і стати дружиною короля, ім'я якого одночасно вселяло жах і викликало захоплення. 

Цей шлюб був політичним союзом, спланованим ще задовго до того, як я навіть потрапила в цей маєток. Він був не про любов, а про вигоду, не про вибір, а про долю, яка тепер повинна була дістатися мені.

Король, батько Ксандри, вже вирішив усе за неї. Він уклав угоду з Кривавим королем — таким був титул чоловіка, за якого його донька мала вийти заміж.

Цей союз мав не лише об'єднати родини, а й забезпечити королю військову та матеріальну підтримку, необхідну для зміцнення його влади та захисту королівства. Його держава була доволі слабкою, її багатства поступово вичерпувалися, а зовнішні загрози ставали дедалі більшими. Союз з Кривавим королем мав стати тим ключовим кроком, який дозволить утримати королівство на плаву, зміцнити королівську династію і забезпечити стабільність у всій країні. Король був готовий пожертвувати своєю дочкою заради політичних вигод, і навіть заради того, щоб зберегти свій трон. 

Для Ксандри це стало справжньою особистою трагедією. Її серце було сповнене страху і відчаю, адже вона розуміла, що її доля вирішена без її бажання. Шлюб із Кривавим королем був її найгіршим кошмаром, і, як би сильно вона не намагалася, вона не могла знайти в собі сили прийняти це рішення. Її серце було переповнене гнівом і відчаєм, і вона почала шукати розради в королеві, матір'ю, яка, здавалося, була єдиною, хто розумів її біль. Принцеса зверталася до неї з проханнями змінити долю, шукаючи будь-яку можливість, аби уникнути цього шлюбу.

І королева, після кількох довгих днів, сповнених роздумів і важких рішень, знайшла вихід. Вона зрозуміла, що хоча вона не може змінити рішення короля, вона хоче захистити свою доньку від того, що її чекало. Тому, вирішивши ризикнути, вона зрозуміла, що єдиний спосіб — це знайти заміну для Ксандри. Однак її ідея була небезпечною і могла бути приречена на провал. Необхідна була дівчина, настільки схожа, щоб ніхто не запідозрив обману — особливо король.

Я могла відмовитися. Могла б сказати, що не готова взяти на себе таку відповідальність, що я не хочу стати чиїмось відображенням, що мені не вистачає сміливості і сил. Але щось всередині мене, якийсь внутрішній голос, підказував, що це міг бути єдиний шанс уникнути сумної долі, що на мене чекала, що це моя єдина можливість врятуватися, вирватися з замкнутого кола бідності та безправ'я.

Я розуміла, що якби я відмовилася, мене могли б повернути до сиротинця, або просто викинути на вулицю, де мене чекала невідомість і, можливо, навіть гірша доля,Іде я могла стати жертвою жорстокості та насильства.

Перший час я відчувала себе маріонеткою. Мене хотіли використати, перетворити на когось іншого. Це було принизливо, і я не могла змиритися з цим відразу. Але з часом я почала розуміти, що у цій ситуації є шанс для мене. Можливо, я не контролювала всі обставини, але мала можливість вибудувати своє майбутнє, використавши ситуацію на свою користь.

Маєток був для мене, як чарівний світ, що відкрився після темного та холодного сиротинцю. Тут не було голоду, холоду та страху. Я мала все, про що могла мріяти: красивий одяг, смачну їжу, тепле ліжко та навіть можливість вчитися. Я більше не повинна була ховатися в тіні, боячись кожного нового дня. Тут я могла розправити крила, хоча й за чужими законами. Іноді, прокидаючись у м'якій постелі та бачачи важкі штори, я вірила, що все це не дарма. Можливо, моє життя було вже вирішене, але в цих стінах я відчувала себе живою, з надією на щось більше, ніж те, що було в моєму минулому.