Передмова. День х

– Віктор, я тобі вже восьму хвилину дзвоню... Що трапилось? - запитую я , заводячи свою машину.

– Олександра Максимівна, ви забули про те , що сьогодні в нас важливе укладення договору. Через 26 хвилин і 42 секунди з'явиться деректор Бурової компанії і помічник деректора компанії "Smart". Скоріше! Вже все підготовано. Документи на продаж готові теж! Їм залишилось лиш підписати і будівельна фабрика у ваших руках...

– Мовчи! Я їду. - і відімкнулась.

Віктор - мій секретарь. Працює в компанії близько двух років, а я вже довіряю і знаю його,  як свої двадцять пальців. Він професіональний помічник в сфері купівлі-продажу. Особливо коли діло стосується наших справ.

Я залізла в машину , повернула ключ і вдавила педаль газу в підлогу. Машина зірвалась з місця і на швидкості 80км/год полетіла.

По дорозі мені потрібно заскочити додому , щоб переодягнутися і трішки підфарбуватися. Підготуватись до зустрічі. Часу небагато, тому діємо швидко.

Через п'ять хвилин я стояла біля великого загородного дому в стилі хайтек. Велечезні чорні ворота і мрамурні стовпи закривали його до середини, але верхівку було видно. Ворота відкрились автоматично, я заїхала і вискочила з машини. Кинула ключі охоронцю і сказала , щоб змінив на нормальну. Бо на старенькій вольво не дуже комфортно. Тим паче страшнувато, на правому боці все дно поржавіло і покрилось оранжевим кольором. А сама машина блідо-сіра, що дуже помітно. Її я використовую для пересування до університету.

Забігши на другий поверх , я знайшла першу ,що попалась гардеробну і взяла пурпуровий костюм: піджак, прямі штани і біла блузка з довгими рукавами. На ноги елегантні чорні шпильки , а волосся розпустила трішки підкрутивши. Всього-навсього десять хвилин. Нанесла червоненьку помаду на середину пухких губ і трішки розташувала по ним , вийшов ефект зацілованих губок. Підфарбувала довгі русі вії і нанесла бліді персикові тіні. Намалювала товсті , довгі стрілки , що виділяли мої великі зелено-блакитні очі. Взяла свій клач бордового кольору з золотою бряшкою і пішла на виходу.

В дворі мене вже чекала моя особиста спортивна машина - Nissan GT-R 36. Caма працювала і збирала кошти на неї. Майже три роки до вісімнадцяти. І ось моя мрія збулася. Рік тому , я змогла купити цього неоново-чорного кольору з червоними вставками по бокам і однією вертикальною на капоті красеня.

– Олександра Максимівна, ви як завжди прекрасно виглядаєте! Машина готова! Щасливої дороги! - говорив охоронець.

– Дякую , Кириле! - Кирилу 28 років , працює він у нас з 17. Його матері потрібні були гроші на лікування, тато вирішив його взяти до себе. Він пам'ятав мене ще маленькою , хоч зараз і звертається , як до поважної або старшої нього людини. Структурою тіла він схожий на тупого качка , але за цією грудою м'язів схована добра та хороша душа, віддане і чуйне серце , й розумний мозок. Друг він теж хороший. Після смерті батьків, він частенько підтримував мене і намагався віддавати всю любов. З недавніх пір ми і стали досить близькими.

Виїхавши з двору на своїй іномарці я подивилась на годинник в панелі керування машиною. Час піджимає! Залишилось три з половиною хвилини, до центру міста я неяк не зможу доїхати, особливо з тойдешніми заторами. Хоча є в мене один варіант - політаємо містом! Чом би і ні!

Розігнавшись шосе під 120км/год я летіла по окружній. Потрібно зрізати близько десяти км , щоб встигнути , а об'їхати це найкращий варіант.

На щастя ,по дорозі не зустрілось ніяких машин і поліції. Тому за дві хвилини я зупинилась біля велечезної 23-х поверхової будівлі ,, Інтро-стар інтертеймонт,, - найбільша Нафтогазова компанія Європи. Моя компанія , мій світ сучасних технологій і останього слова техніки. Всі працівники мають особисті айпади для роботи. Сучасне обладнання в кабінетах спостереження ліміту, надання та прибавляння коштів. Технічні засоби для відстежування відсотку нафти в даній території та курсу цін. Але ж не може цей день бути ідеальним, треба чомусь да трапитись... я запізнююсь вже на 34 секунди.

Вийшовши з машини , при цьому не забувши про клач я поставила машину на сигналізацію і пішла до багатоповерхівки. Хочете дещо добавлю? Я весь час працюю заочно, дистанційно... Ну як зручніше. Працівники ніколи не бачили свою деректорку в лице. Парадокс, так? А по іншому в мене й не вийшло. В лице мене знає тільки секретарь Віктор і моя консультантка Люда. 

Я невеликими шажками відправилась до скляних дверей , біля яких стояли два амбала-охоронця. 

Вони без питань пропустили мене в середину і я пішла до ліфту. Оглянувшись навколо , не помітила нікого. Крім дівчини , що сиділа за стійкою. Пройшла повз неї і вже хотіла натиснути кнопку ліфта , як мене окликнула та дівчина , нарешті помітивши мою персону.

– Дівчино, сьогодні ми не працюємо! Якщо ви прийшли за оголошенням про пошук роботи, то приходьте завтра. Сьогодні наш деректор зустрічається з особливими людьми і вам...

Ой, ой, ой яке вона взагалі має право оголошувати інформацію про справи компанії? Це що взагалі за безстолкове робітництво.

Я повернула голову в її сторону і перше що помітила це велечезним бюст і блузку з досить глибоким декольте. Чорна юбка була занадто короткою , а відвертий макіяж дуже яскравий. Обережно зібране коричневе волосся зовсім не гармонійно поєднувалося з її образом.

Зараз в мене не має часу з нею сперечатись. Я розвернулася і нажала кнопку ліфта. Через секунду він звякнув і я запригнула в середину дзеркальної три на три метри кабінку. Тут були спеціаль поручні для тримання , а ідеально відпалеровані дзеркала були одним із найкращих елементів цього інтер'єру..

Зупинившись на останньому поверсі я пішла до свого кабінету. Чорні , затоновані двері відкрились автоматично. Зайшла і помітила чотири людини , повернуті до мене спиною і Віктора , що побачивши мене підпригнув і швидко піднявшись зі шкіряного чорного дивану підбіг до мене. Гості теж помітили це і піднявшись повернулись в мою сторону.