Розділ 30

 Посадка проходила без зайвих слів і без хаосу — саме так, як і мало бути в підрозділі, де кожна помилка обходиться дорогою ціною. Шатл стояв на віддаленому посадковому полі, відрізаний від основної частини академії. Темний корпус поглинав світло, а двигуни вже працювали в напів режимі, створюючи низьку вібрацію, яка відчувалася під ногами ще до того, як хтось піднявся на борт.

 Учасники польоту підходили групами, перевіряли ідентифікатори, отримували короткі вказівки і піднімалися по вузькому трапу всередину. Ніхто не затримувався, ніхто не ставив зайвих запитань, лише чітке виконання покрокових інструкцій.

 Сієна йшла разом з іншими люментами, стискаючи в пальцях свій пропуск, намагалася не звертати уваги на те, як швидко б’ється серце. Зовні вона трималася рівно, але всередині відчуття було зовсім іншим — напруження, яке не відпускало з самого ранку, лише посилювалося. Вона ступила на металеву підлогу шатла — і одразу відчула різницю у всьому.  Повітря було прохолоднішим, насиченим технічними запахами і чимось різко чистим, майже стерильним. Освітлення — приглушене, без різких контрастів, щоб не перевантажувати зір під час перельоту. Коридор тягнувся вперед вузькою лінією, по обидва боки — двері кают, рівні, однакові, з мінімальними позначками. Все виглядало функціонально, нічого зайвого.

 Їм видали розподіл ще при вході, і Сієна, швидко пробігшись очима по своєму сектору, рушила вперед, намагаючись не врізатися в потік інших. Каюта знайшлася швидко. Вона зупинилася перед дверима, провела карткою — і ті безшумно відчинилися. Сієна зайшла всередину і на мить завмерла , не в тому річ, що вона очікувала над комфорту,  але простір був настільки мінімальним, що при одному вигляді її житлової капсули на наступні два тижні, всередині все стискалося автоматично.

 Одномісна каюта, вузька, майже аскетична, але продумана до дрібниць. Уздовж стіни — ліжко, достатньо жорстке, щоб тримати тіло в тонусі навіть під час тривалих перельотів. Над ним — м’яке вбудоване освітлення, яке можна було регулювати під себе. Навпроти — компактна панель управління з портативним комунікатором, що дозволяв тримати зв’язок із командою або отримувати накази. Збоку — невелика ніша з запасами: металеві банки з відновлювальними напоями, кілька тюбиків із густою желеподібною пастою, що слугувала їжею. Вона виглядала не надто привабливо, але Сієна вже знала — це концентрат, який засвоюється майже миттєво і слугує заміною звичної їжі. У куті тихо працювала система кондиціонування, підтримуючи стабільну температуру. Висновок один — нічого зайвого,і водночас — все необхідне, хоча з мінімальним простором доведеться змиритись.

 Вона зробила кілька кроків усередину, провела рукою по поверхні стіни, ніби перевіряючи реальність цього всього, і тільки тоді знову глянула на номер каюти, потім повільно видихнула.

— Звісно, — тихо пробурмотіла вона, скривившись. — Навіть не здивована.

— Чим саме? — пролунав чоловічий голос за її спиною.

 Сієна аж підскочила від несподіванки і різко обернулася. Сентор стояв у коридорі, спершись плечем об протилежну стіну, ніби знаходився тут вже давно і просто спостерігав. Його присутність у вузькому просторі відчувалася надто сильно.

—    Тим, що моя каюта майже поруч з вашою, — сухо відповіла вона, трохи вагаючись. — Я вже починаю думати, що це якась система.

Його погляд ковзнув по дверях, потім повернувся до неї.

— Це випадковість, — рівно сказав він. — Я не займаюся розподілом.

 Сієна ледь помітно фиркнула. — Звичайно.

Сентор відштовхнувся від стіни і зробив крок ближче.

— Хоча, — додав він трохи тихіше, — якби це залежало від мене, я б обрав саме такий варіант.

Сієна підняла брову, не приховуючи роздратування. — Щоб контролювати кожен мій крок? Цікаве у вас хоббі.

 Його губи ледь помітно смикнулися. — Щоб не довелося шукати тебе по всьому шатлу, коли ти знову вирішиш зробити щось… самостійно.

 Вона зробила крок вперед, зупинившись на відстані витягнутої руки. — Вам не здається, що ви занадто багато приділяєте уваги саме мені — простій люментці?

— Мені здається, — спокійно відповів він, — що ти стабільно створюєш ситуації, в яких це виправдано. Та й не така ти вже і проста, як виявилося.

 Сієна стиснула губи, стримуючи відповідь, яка вже крутилася на язиці. Вузький коридор тільки підсилював напругу між ними.

— Не хвилюйтеся, капітане, — нарешті сказала вона холодно. — Я якось впораюся без вашого постійного нагляду.

 Його погляд став уважнішим, зацікавленим, і навіть якимсь грайливим. — У цьому я якраз і сумніваюся. На мить їй здалося, що він каже зовсім не про політ, але ці думки Сієна швидко відігнала від себе, а аґріонець лише  затримав на ній погляд трохи довше, ніж потрібно, після чого відступив назад.

— Підготовка до вильоту — п’ятнадцять хвилин, — коротко сказав він. — Будь готова. —  І, не чекаючи відповіді, розвернувся і пішов коридором. Сієна ще кілька секунд стояла в проході, дивлячись йому вслід, відчуваючи, як всередині знову піднімається знайоме змішання злості і напруги. Потім різко видихнула і зачинила двері капсули. Простір одразу став тихішим, ніби відгородив її від усіх тих непорозумінь., які сталися за останні кілька днів. Вона сперлася спиною об двері, заплющила очі на мить і тільки тоді дозволила собі подумати про головне — це її перший не тренувальний політ.