Розділ 26

 Дорога до студентського гуртожитку видалася значно довшою, ніж зазвичай. Весь час дівчина відчувала на собі липкі погляду осуду. Вони чіплялися за неї з усіх боків, хтось перешіптувався, хтось дивився із зневагою, а хтось навіть підходив і запитував для чого вона подала свою анкету у відбір, не маючи жодних шансів і жодних явних талантів.

— Це вона? — чулося від компаній студентів, які купчилися поруч.

— Та сама…— підтверджував хтось.

— Як вона взагалі пройшла?..— призирливис тоном чулося з натовпу.

 Шепіт не був гучним, але достатньо настирливим, щоб пробратися під шкіру. Сієна прискорила крок, опустивши погляд, хоча чудово усвідомлювала: це не допоможе. Її все одно розглядатимуть і несправедливо оцінюватимуть, порівнюють з тими, хто мав бути на її місці.

 Неприємне відчуття стискало груди, змушуючи дихати коротше. Сієна хотіла лише одного — дістатися до кімнати і нарешті залишитися наодинці. Через кілька хвилин, які здавалися вічністю, дівчина нарешті дісталася до студентського крила, і , швидко піднявшись сходами, опинилася на другому поверсі перед дверима свого скромного місця проживання. Дівчина тільки хотіла дістати ключ із сумки, як двері  різко відчинилися, прямо перед її обличчям.

— О, ти вже тут, — голос сусідки по кімнаті пролунав різкіше, ніж зазвичай, хоча й до цього часу їх відносини не можна було назвати приємними. — Я думала це знов хтось із студентів вештається біля дверей з бажанням дізнатися більше деталей про твій подвиг. Тебе сьогодні весь день шукають і , якщо чесно, на роль твоєї секретарки я не наймалася.

 Сієна, переступивши поріг,  зупинилася, не одразу зрозумівши до чого веде Ніан.

— В якому сенсі? — розгублено запитала дівчина.

— У прямому, — відповіла Ніан, показово відкладаючи новенький комунікатор і повертаючись до неї. — До мене вже тричі підходили з цими безглуздими питаннями про тебе. Де ти, що ти, як ти… — вона невдоволено зітхнула. — Я, взагалі-то, не твій особистий довідник.

 Сієна стиснула ремінець сумки, намагаючись тримати емоції в собі.  — Я не просила нікого нічого питати. Це якась безглузда помилка, до якої я не маю жодного відношення.

— Та мені байдуже, — різко відказала та. — Але тепер через тебе до мене лізуть із питаннями. І, чесно, це починає дратувати.

 Кілька секунд вони дивилися одна на одну, Сієна  першою відвела погляд., розуміючи, що саме вона причина всього хаосу який відбувається, навіть якщо відбувається все це не з її подачі.

— Вибач, — тихо сказала Сієна , хоча не відчувала, що справді винна. Сусідка лише знизала плечима і повернулася до свого комунікатору, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.

 Сієна мовчки підійшла до столу і скинула свою сумку, напхану підручниками і зошитами. Після чого дістала із шафи затишний велюровий костюм, який, чомусь,нагадував їй домашній затишок і пішла прийняти теплий душ. Вода була не такою теплою, як очікувалось, тому навіть душ не допоміг розслабитись. І тільки після цього, Сієна приземлилась на своє ліжко, дозволивши собі полегшено видихнути.

 Коли вона повільно лягла на спину і втупилася у стелю, думки, які до цього трималися десь на краю свідомості, накрили одразу. Хтось подав анкету від її імені, хтось  провів її через систему, обійшовши всі перевірки. І цей хтось був настільки впевнений, що вона пройде, що навіть не залишив їй вибору. Сієна провела долонею по обличчю, намагаючись зібратися, а в голові крутилося лише одне  — Кому це взагалі потрібно… — тихо пробурмотіла вона, більше для себе, ніж у надії почути відповідь.

 Якщо подумати, її результати в навчанні ніколи не були видатними. Вона витягувала теорію завдяки впертості, ночам без сну і бажанню не відставати остаточно. Але практика… там усе завжди балансувало на межі, ще  трохи — і вона б не справилася. А фізична  підготовка взагалі залишала бажати кращого. Реакція підводила, витривалість — тим більше. Вона не була ідеальним кандидатом, кого відбирають для вильотів , і це було занадто очевидно. Але питання лишалося відкритим — Хто і для чого це зробив?

Сієна повільно підняла руку і втупилася в зап’ястя, стигма відгукнулася слабким теплом, ніби реагуючи на її думки. «Резидіум, я  змогла його зняти. Один раз, потім інший , але про це знав тільки капітан, але навряд чи йому знадобилась моя участь у відборі. Та й виглядав він занадто розлюченим, після того, як дізнався, що я пройшла. Хіба що…, хіба що той проклятий Грес все все це влаштував. Під час розмови в кабінеті, він сам зізнався Сентору, що був зі мною тільки через власну вигоду….»

 І якщо це єдина причина, через яку її протягнули до турніру — це дуже погано для неї.  Сієна різко підвелася, опустивши ноги на холодну підлогу.

— Якщо це через це… — Вона замовкла, не договоривши, в голові все одно не складалося. Турнір року, аґріонці, які готуються до цього роками, люменти, які мають значно вищий рівень, і вона серед них всіх — посередня дівчина, яка, не так давно, ледь склала останній екзамен. Сієна коротко усміхнулася, але ця усмішка вийшла напруженою і чужою. Дівчина підвелася і підійшла до вікна. Над академією вже опускалася темрява, розмиваючи обриси веж і переходів. Десь унизу ще рухалися фігури — хтось тренувався, хтось не втрачав часу навіть після відбору. Сієна сперлася руками об підвіконня, відчуваючи, як напруга знову повертається. — І як я маю це пройти?.. —  Питання повисло в повітрі, накриваючи хвилею справжнього роздратування на ситуацію, насебе, і особливо — на нього, Дрейвена Вейда.

 Вона різко стиснула пальці. Він навіть не спробував розібратися. Одразу вирішив, що вона щось провернула, щось задумала, що в неї є прихований план. — Чудово, — тихо, але вже зліше повторила вона. — Тепер ще й він в додачу.