Розділ 24 

 З самого ранку Сієна відправилась на заняття  у величезну арканічну лабораторію на верхньому поверсі академії. Це приміщення завжди відрізнялося від звичайних аудиторій: стіни тут були вкриті старими рунами, у нішах стояли кристали для стабілізації магічних потоків, а посеред зали розташовувався круглий кам’яний стіл для досліджень. 

 Коли всі студенти зайняли свої місця, професор повільно підійшов до столу. У руках він тримав вузьку темну скриньку з металевими замками. 

— Сьогоднішнє заняття буде практичним, — сказав він, уважно оглядаючи аудиторію. — Перед вами артефакт, який не так давно поповнив сховище нашої академії. — мовив професор, паралельно відкриваючи,  замки темної масивної скрині. Кришка скрині зі скрипом відчинилася, показуючи свій вміст. Всередині, на темній тканині, лежав невеликий предмет — гладкий чорний кристал, що нагадував уламок обсидіану. Його поверхня була вкрита тонкими світлими тріщинами, крізь які інколи пробігали ледь помітні спалахи енергії. 

— Це фрагмент так званого сміану — спокійно продовжив професор. — А точніше, один із уламків артефакту, знайденого на кордонах світів після недавнього проникнення чужинців. Існує теорія, що ворожа раса використовує сміан як додаткове джерело енергіії і сили, що дозволяє їм бути витривалішими, сильнішими і швидшими.  

 У залі почав лунати приглушений шепіт. Студенти жваво обговорювали інформацію, яка до цього часу була відома лише верхівці світового ладу.  

— Отже, — вимовив студент, привертаючи до себе увагу, — це свідчить про те, що наші способи оборони занадто слабкі для захисту межі? І ми можемо, в будь яку мить, бути атакованими расою, яка значно переважає нас технологічно?  

— Один артефакт — почав професор — не доводить їхньої переваги над нами, але ми повинні бути насторожі. Наразі, ваше завдання просте. Ви по черзі підходитимете до артефакту, досліджуватимете його енергетичну структуру і робитимете записи — без дотику, без активації магії, лише спостереження. 

 Студенти почали один за одним підходити до столу, нахилятися над кристалом, проводити над ним долонями, намагаючись відчути потоки енергії. Потім поверталися на місця і швидко занотовували свої висновки. 

— Слабкий резонанс темної магії… — сказала студентка, нахилившись над артефактом, — Стабільне ядро…Невідоме джерело енергії… 

 Сієна сиділа трохи осторонь, спостерігаючи за всім. Її черга наближалася кожної хвилини, а разом з цим наростала невпинна хвиля тривоги. Вона підвелася, коли професор кивнув їй, даючи знак підходити до артефакту. Кроки по кам’яній підлозі звучали дивно глухо, підійшовши до столу, вона зупинилася. Кристал лежав нерухомо на темному полотні оксамиту. Він захопив увагу Сієни з першого ж погляду — колір космічної ночі ніби притягував дівчину зазирнути в невідомість. Нерівна поверхня сміану виблискувала кожного разу, коли на неї потрапляли промені світла.  Сієна обережно простягнула руку до артефакту, не торкаючись його. І в ту ж мить щось змінилося, приймаючи тіло дівчини легким тремтінням. Спочатку це було ледь помітно, але  тріщини на поверхні кристала раптом спалахнули блідим світлом, а в студентки почала сіпатися рука, ніби вона щойно доторкнулася до чогось крижаного.  

 У лабораторії різко стало тихо, енергія навколо артефакту почала рухатися, наче прокинулася. Сієна відчула, як по її руках пробіг холод, щось в всередині неї відгукнулося на цей імпульс, наче уламок кристалу активувався через неї. Світло в тріщинах спалахнуло сильніше, і раптом кристал тихо задзвенів. Цей звук був тонким і пронизливим, як тріснута струна. 

— Відійди! — різко сказав професор. — підбігаючи до столу з артефактом і різко закриваючи кришку. Сієна здригнулася і зробила крок назад, кристал згас. Світло в тріщинах зникло так само раптово, як і з’явилося, а у залі панувала напружена тиша. 

 Професор швидко замкнув скриньку, заблокувавши її кодовим замком. — На сьогодні заняття завершено, — коротко сказав він. — Усі вільні. 

 Студенти переглянулися між собою, але ніхто не наважувався ставити запитання. Сієна підійшла до своєї парти, і безвільно сіла на стілець.  

— Ти як? — пролунало за її спиною. Це була Нейша — подруга змішаної крові, напів люментка, напів аґріонка. Дівчата потоваришували одразу ж після того, як познайомились. Для аґріонів Нейша була недостатньо сильною, а для люментів занадто спроможною, тому ні там, ні там, не знаходила собі місця.  

— Я в нормі — відповіла Сієна, видавлюючи із себе посмішку.  

— Не зважай, — мовила Нейша, збираючи своє приладдя в сумку — всім тут відомо, що старий “з привітом”. Йому постійно щось ввижається, через кілька днів про це навіть не згадають.  

— Так, ти маєш рацію. Якщо є можливість піти з пари раніше, то чому б нею не скористатися. — мовила дівчина, і почала збирати сумку.  

 За кілька хвилин лабораторія спорожніла. Сієна йшла коридорами академії мовчки. Вона не могла позбутися дивного відчуття, яке з'явилося в неї під час дослідження артефакту. Коли дівчина зайшла до своєї кімнати, двері тихо зачинилися за спиною, у приміщенні було тихо. Сієна сперлася спиною об стіну і заплющила очі, але перед внутрішнім поглядом знову виник кристал.