Розділ 23

 Двері апартаментів тихо зачинилися, і кроки в коридорі повільно стихли. Кілька секунд у кімнаті стояла напружена тиша, ніби саме повітря прислухалося до того, що станеться далі.

 Сентор ще мить дивився на двері, потім повільно повернувся, його погляд одразу знайшов Сієну. Він мовчки зайшов до кімнати і зачинив за собою двері.

— Як ти себе почуваєш, Сієно? — тихо запитав він, сідаючи на край ліжка.

 Дівчина інстинктивно відсунулася трохи далі.

— Я в нормі, — коротко відповіла вона.

 Сентор уважно спостерігав за нею, ніби намагався вловити кожен її рух.

— Чому ти вирішила допомогти мені?

 Сієна скептично хмикнула, подивившись прямо йому в вічі.

— Якщо ви намагаєтеся збагнути людські якості, у вас це навряд чи вийде. Ви занадто черствий і непробивний навіть для аґріонців уже  не кажучи про людську расу.

 На мить у його очах промайнув ледь помітний вогник, на обличчі в капітана розтягнулась багатозначна посмішка. Він раптом узяв її за зап’ястя, його пальці були теплі й сильні, що змусило дівчину затремтіти. Він повернув її руку долонею догори і уважно подивився на символ, що тонкою лінією проступав під шкірою — стигма. Великий палець повільно ковзнув по її контуру, Сієна різко втягнула повітря.

— Коли в тебе з’явився цей символ? — задумливо запитав він.

— Яке це має значення? — холодно відповіла дівчина. — Я більше не довіряю жодним символам і знакам. І, до речі, вас це зовсім не стосується. — Вона різко висмикнула руку, і хотіла дістатися до іншого кінця ліжка, щоб якнайшвидше покинути ці прокляті апартаменти.  В цей самий момент, Сентор одним рухом подався вперед, його рука перехопила її підборіддя, змушуючи підняти голову, дівчина спробувала відштовхнула його руку, та вирватись із полону їй не вдалось. Гаряче дихання аґріона торкнулося її щоки, відблиск срібних очей був небезпечно близько.У цьому погляді була необмежена влада, небезпека, і щось ще, щось, що змушувало її нерви напружитися до межі, і водночас… дивним чином притягувало.

— Тут ти дуже помиляєшся, — тихо прошипів він їй майже в губи. —  Його голос звучав низько і небезпечно, розміщаючи тишу кімнати. Але раптом він відпустив її, наче різко згадав про самоконтроль. Відсторонений від дівчини, капітан мовчки підняв рукав своєї форми.

— Не так давно… у мене також з’явилася стигма. —  Символ чітко проступав на його зап’ясті.

Сієна дивилася на нього кілька секунд, потім перевела погляд на свою руку, і знову на його.

— Ні… — тихо сказала вона. — Цього не може бути. — Вона похитала головою, на мить заплющивши очі, — Я люментка, це просто неможливо, це абсурдно.

— Я також не в захваті від цієї новини, — сухо відповів Сентор. — Я не мав наміру зв’язувати себе вузами, і, тим більше…,  з люменткою.

— О, дякую за уточнення, капітане, — роздратовано відповіла Сієна. — Тепер я точно розумію, що це якась недолуга помилка.

 Вона різко відкинула ковдру і спробувала підвестися, але не встигла, Сентор перехопив її рух. Він швидко повернув її назад на ліжко і притиснув власним тілом, його рука опинилася поруч із її головою. Капітан нависав над нею камʼяною глибою із мускулів і років тренувань, а спроби дівчини вибратись із сталевого захвату, здавались просто смішними.

 Його срібні очі буквально впивалися в дівчину, ніби випробовуючи її терпіння на міцність. Сієна на мить перестала навіть дихати. Її перша думка була телепортуватися, в цей момент,  вона дуже шкодувала, що не володіє рівнем енергетичної сили такої потужності, як аґріонці. Як же їй хотілося зникнути, розчинитися, втекти з цієї кімнати, від цієї небезпечної близькості. Але інша частина її… дивним чином не хотіла рухатися. Вона відчувала тепло його тіла, яке, здавалося б, поглинало її. Його дихання, що обпалювало шкіру, немов вогнем, і сильну, небезпечну енергію, що відчувалася кожною клітиною її тіла.

— Тобі доведеться мене вислухати, — тихо сказав він. Його хриплуватий голос змусив її повернутися до реальності. Сієна дивилася на нього, не зводячи очей, до кінця не усвідомлюючи, що вона знаходиться в апартаментах Сентора, втиснута ним же, в його ліжко.

— Я просив тебе не підходити до мене і не знімати резидіум, — продовжив він. — Ти увійшла в моє енергетичне поле вже двічі. І тим самим укріпила наш зв’язок, який дивним чином виник між нами. — Його голос став тихішим, він повільно провів долонею по шиї люментки, тримаючи іншою рукою її руки над головою. — Як бачиш… у таких ігор є наслідки, — тихо сказав він, не відводячи від неї холодного погляду. — Тепер мені значно складніше контролювати себе поруч із тобою. — Його срібні очі ковзнули по її обличчю, ніби намагаючись зчитати кожну емоцію.

— Особливо якщо одна зі сторін удає, що не має жодного уявлення, як саме цей зв’язок з’явився.

 На мить у кімнаті стало зовсім тихо. Він ще кілька секунд дивився на неї так уважно, ніби намагався впіймати бодай натяк на брехню. Потім повільно відступив, ніби насильно відриваючи себе від неї.

 Сієна різко сіла, і провела рукою по волоссю, в надії, що це допоможе приховати їй той безлад, який відбувається зараз навколо неї.

— Чудово, — сказала вона замість виправдань. — Мені для повного щастя не вистачало ще одного ненормального аґріона.

 Сентор тільки повів бровою, уважно слідкуючи за кожним рухом люментки. а в срібних очах блиснула небезпечна іскра, яка навіть і не думала згасати.

— Повір, люментко, — тихо сказав він, — я відчуваю те саме.