Розділ 22  

 Коли Сієна прокинулася, у кімнаті було тихо. Світло ранку вже просочувалося крізь високі вікна, розливаючись по підлозі м’якими смугами. Повітря було свіжим і прохолодним. 

 Дівчина повільно розплющила очі, намагаючись пригадати, де вона знаходиться. Голова паморочилася, перед очима все пливло, ніби світ ще не встиг остаточно повернутися на місце. Сієна спробувала обережно підвестися на ліктях, і відразу ж пошкодувала про це. Слабкість накрила хвилею, руки затремтіли, і вона знову впала на подушку, тихо видихнувши. Дівчина повернула голову набік, і завмерла, — навпроти великого вікна стояв Сентор. Він вже був  повністю одягнений у свіжу форму міжсвітового дозору. Темна тканина ідеально сиділа на його плечах, срібні знаки служби холодно відблискували в ранковому світлі. Здавалося, ніби нічна битва, резидіум і межа між життям і смертю взагалі не мали до нього жодного стосунку. 

Капітан стояв нерухомо, схрестивши руки за спиною, і дивився кудись у далечінь за вікном. Він виглядав зосередженим на своїх думках, і дівчина не хотіла його турбувати. Проте, капітан вмить почув, як Сієна поворухнулася, а коли вона вдруге важко впала на подушку — одразу обернувся. Кілька кроків — і він уже стояв біля ліжка, його аромат чистоти, морського бризу і хвої, заповнив простір дівчини, вбиваючись в ніздрі легкою хвилею.  

 Цей запах Сієна впізнала б навіть із заплющеними очима, і, чомусь, саме зараз, він здався їй неймовірно приємним. 

— Обережно, — тихо сказав Сентор, нахиляючись до дівчини.  

Він підхопив її за плечі і допоміг сісти, підклавши подушку під спину. Після цього, дістав із кишені невелику металеву баночку і простягнув їй. 

— Випий. — спокійно промовив він.  

Сієна подивилася на жестяну баночку, поморщивши свій курносий носик.  

— Що це? — ледь вимовляючи запитала вона. 

— Спеціальне харчування для міжсвітового дозору, — спокійно відповів капітан. — Допомагає швидше відновити сили після магічного виснаження. 

Дівчина трохи скептично глянула на банку, але все ж відкрила її. Напій нагадував щось схоже на газовану воду з цитрусовим запахом. Вона зробила ковток. Потім ще один. І відчула, як приємне тепло повільно розходиться по тілу. 

Капітан мовчки стояв поруч, чекаючи, поки вона доп’є. Коли Сієна нарешті опустила банку, він кілька секунд дивився на неї уважно, ніби намагаючись щось зрозуміти. 

— Я ніколи не міг збагнути одну річ, — тихо сказав він. 

Сієна підняла на нього погляд, і подивилася прямо в очі капітану.  

— Яку? — на півголосом мовила дівчина.  

— Чому людська раса здатна жертвувати собою заради інших, просто так, без вагомої на те причини. — Він говорив спокійно, але в його голосі відчувалася роздратованість. — Можливо, ти зможеш відповісти мені на це запитання. 

Сієна трохи помовчала, вибираючи влучні слова для очільника академії, але в її думках була така плутанина, що вона відповіла перше, що спало їй на думку.  

— Якщо ви натякаєте на те, чому я зняла вам резидіум… — тихо сказала вона, — то причина проста. 

 Сентор ледь нахилив голову. — І яка ж? Уважно слухаю вас, і майте на увазі, було б добре, щоб ця причина була достатньо вагомою для вашого вчинку.  

 Сієна здивувалася роздратуванню капітана, адже вона намагалася його врятувати, і судячи з того, який він енергійний, в неї все вийшло.  

— Я не хотіла, щоб професорка Морвейн очолила академію і встановила свої дурнуваті правила, позбавивши люментів можливості навчатися і ставати в лави міжсвітового дозору.  

У кімнаті на мить стало тихо, погляд Сентора різко змінився. 

— На що ти натякаєш? — різко запитав Вейд  

— Ні на що, — швидко сказала Сієна, опустивши очі вниз. — Це просто думки вголос. 

— Думки вголос? — у його голосі з’явилася ледь помітна іронія. 

Він нахилився до неї настільки близько, що дівчина відчула гарячий подих на своїй шкірі.  

— Що саме ти чула? — нетерпляче перепитав капітан.  

 Сієна секунду вагалася чи потрібно їй взагалі розповідати деталі розмови цілителя з професоркою Морвейн, адже вона змогла почути всього кілька уривків, і до кінця не була впевнена в правдивості почутого. Та наражати себе на гнів капітана їй зовсім не хотілось, особливо після того, як вона вже вдруге за цей місяць опинилась в його ліжку без свідомості. Звісно, дівчина допомогла Дрейвену позбутися резидіуму, але вона сама не знала, як це зробила, і ще більше не розуміла чому капітан виглядає дуже роздратованим через її вчинок.  

— Я була у вашому гардеробі… коли вона прийшла. 

 Сентор мовчки дивився на неї, ніби в словах “була у вашому гардеробі” для нього вже не було нічого незвичного. — І? — нетерпляче протягнув він.  

— Пам'ятаю лише те, що вона сказала, що скоро академії знадобиться новий керівник. 

 Капітан тихо видихнув, і судячи по його вигляду, він не бажав більше говорити на цю тему.— Зрозуміло. — Кілька секунд Дрейвен мовчав, обдумуючи почуте, потім знову подивився на Сієну. 

— Хто навчив тебе знімати резидіум? Для твого курсу ще зарано.  

— Ніхто. — знизуючи плечами, відповіла дівчина.  

— Це неможливо. — мовив Сентор.  

— До того випадку у вашому маєтку, — тихо сказала Сієна, — я навіть не була впевнена, що зможу це зробити після місяців практики. Мій колишній завжди казав мені, що добре почувається поруч зі мною, але я думала, що справа не в моїх здібностях, а в мені.  

Він уважно подивився на неї. — Тобто ти хочеш сказати, що зробила це… інстинктивно? 

— Мабуть, я не впевнена в цьому, і не знаю як це працює. Але вчора, я не могла бачити вас в тому стані, в якому ви були, і вирішила принаймні спробувати зробити щось.  

Сентор хотів щось відповісти, але, саме в цей момент, у коридорі, під вхідними дверима в апартаменти, почулися кроки. Потім клацнув дверний замок, Сентор миттєво випрямився. 

— Не виходь із кімнати, — тихо сказав він. Його голос став холодним і командним. — І будь тихо.