Розділ 21

 Цілителі ще кілька хвилин мовчки стояли біля ліжка, спостерігаючи за повільним, важким диханням Дрейвена. Один із них перевірив  стабілізац на його грудях, інший провів рукою над арканічною печаткою, що тьмяно світилася на підлозі.

 Раптом у коридорі пролунали швидкі кроки.

— Потрібен цілитель, терміново! — хтось покликав іззовні. — У західному крилі поранений, стан критичний!

 Чоловіки переглянулися, секунду вагаючись як їм діяти.

— Ми не можемо залишити його… — тихо сказав один.

— Він або переживе цю ніч, або ні, — відповів інший. — Ми вже зробили все, що могли, один я не впораюсь, мій резерв майже на нулі.

 Після короткої паузи вони мовчки вийшли. Двері зачинилися, і ззовні клацнув замок — печатка блокування,  щоб попередити можливу диверсію. У кімнаті стало тихо, ще кілька секунд нічого не відбувалося. Сієна переконалася, що в кімнаті крім капітана нікого немає, після чого повільно прочинила двері гардероба, обережно визирнувши  назовні.

 Озирнувшись навколо і остаточно переконавшись , що в кімнаті нікого немає, вона вийшла зі своєї схованки. Серце билося так сильно, що здавалося, його можна почути на іншому кінці кімнати. Дівчина повільно підійшла до ліжка і поглянула на капітана —  Дрейвен лежав нерухомо. Його обличчя було блідим, а під шкірою ледь помітно рухалася темна енергія — резидіум, який повільно розповзався арканом.

— Чорт… — прошепотіла вона. — на цей раз резидіуму настільки багато, що я можу побачити його своїми очима. —  Сієна простягнула руку й обережно торкнулася його зап’ястя, намагаючись відчути ту саму хвилю енергії, яку колись уже змогла забрати.

 Спочатку нічого не сталося, темрява   під шкірою лише повільно колихнулася, ніби насміхаючись із її спроб.

— Ну ж бо… — тихо прошепотіла вона. — Вона заплющила очі й спробувала ще раз, але раптом пальці Дрейвена ледь ворухнулися. Його повіки здригнулися, вінповільно відкрив очі, але погляд капітана був мутним, ніби він дивився крізь сон.

— Ти… тут? — тихо прошепотів він.

 Сієна не встигла відповісти, його рука раптом схопила її за зап’ясток і різко притягнула до себе. Вона втратила рівновагу і майже впала на нього, упираючись долонями в його груди.

— Капітане…що ти… — Але він уже дивився на неї зовсім інакше,  у айого очах усе ще жевріла темрява, але крізь неї пробивався знайомий, живий погляд. Він ніби з останніх сил підняв її руку й торкнувся її губами. — мабуть, це останнє, що я зроблю в своєму житті, і не пошкодую про це… — очі капітана закрилися від знесилення, а на обличчі зʼявилися нова гримаса болю.

 Сієна злякалася настільки, що мурахи пройняли її тіло до кінчиків волосся, але в наступну ж мить Сієна відчула, як щось змінюється. Темна енергія, що повільно повзла його арканом, раптом здригнулася, наче знайшла вихід. Резидіум почав відступати, дівчина  відчула, як хвиля важкої, гарячої сили проходить крізь її тіло. Її пальці мимоволі стиснули його сорочку, а точніше те, що від неї залишилося. Повітря навколо стало густішим, резидіум зривався з нього ривками, переходячи в неї, і  розчиняючись у її магії.

— Сієно… — тихо видихнув він, світ  перед її очима раптом потемнів. Останнє, що вона відчула — його рука, що намагалася втримати її, потім усе зникло….