Розділ 9

 Сієна мовчки підіймалася сходами до своєї кімнати, відчуваючи на спині його погляд. Він ніби пропалював одяг, розсипаючись іскрами по шкірі. Дівчині стало не пособі від цього, її тіло почало обдавати новими, не відомими досі, для неї, відчуттями. Погляд сентора  переслідував її навіть тоді, коли двері за спиною тихо зачинилися.

 Кімната зустріла теплом і тишею. Величезне ліжко з темного дерева займало майже половину простору, важкі штори спадали до підлоги м’якими хвилями, а світло — не різке, приглушене — лилося так, ніби запрошувало поринути в сон.

 Сієна повільно пройшлася, торкаючись пальцями поверхонь: холодного каменю стіни, різьбленої спинки крісла, гладкого покривала. Усе було надто… правильним. Надто вишуканим. Надто не для неї.

 Вона впала на ліжко, поспішно знявши з себе балетки і вступилась в стелю.

—   Чому я тут? — Питання зависло в голові, важке, липке. — Як я взагалі дозволила собі піти за ним? Якщо хтось дізнається…Якщо в академії почнуться плітки…Студентка в домі сентора вночі, та це ж навіть звучить абсурдно.— Її серце стиснулося, але замість паніки прийшло інше відчуття — дивне, сповнене приємної тривожності.

Але, думки самі повернулися до Греса. До його голосу, до знайомих жестів, до місяців проведених з ним , які тепер здавалися чужими. Вона спіймала себе на тому, що порівнює свого колишнього з капітаном Дрейвеном Вейдом. Грес завжди говорив багато, сентор — майже нічого. Грес пояснював, виправдовувався, вимагав. Сентор просто… був поруч — і, якщо потрібно, вирішував проблему.

 Їй пригадався перший спільний навчальний виліт із випускним курсом. Саме під час одного з таких вильотів дівчина й познайомилась із Гресом ближче. Тоді він здався їй сміливим і трохи відчайдушним — із тією легкістю в рухах і голосі, яка притягує одразу. Він поводився стримано, без зверхності, і, що здивувало найбільше, був досить толерантним до люментів, тоді це здавалося рідкісною чеснотою. Під час маневру Сієна  випадково послизнулась — шатл хитнувся, і вона вже відчула, як втрачає рівновагу. Якби не Грес, дівчина б упала просто на панель керування, а це під час польоту могло закінчитися фатально. Він встиг схопити її, притримати, і різко потягнути до себе. У той самий момент по тілу розлилося дивне тепло. Не страх — навпаки, раптове, майже неприродне розслаблення, ніби хтось заглушив усі тривожні сигнали, а вже за кілька хвилин її накрила слабкість, м’яка, тягуча, від якої хотілося сісти й просто заплющити очі. Кажуть, подібне відчуття з’являється після зняття резидіуму у аґріона, але  звідки їй було про це знати? Практику зняття резидіуму починають лише на четвертому курсі. Для цього потрібні місяці підготовки, контроль і точність. Вона ж була лише на третьому, і ніколи не пробувала нічого подібного. І все ж, того дня щось сталося, щось, чого я не могла пояснити.

 Дівчина, мимоволі, згадала ще одну практику на кордоні територій. Їхню  групу атакували варги.  Кілька злочинців хотіли проникнути через кордон для подальших диверсій. Студенти були під захистом воїнів- аґріонців, тому все  завершилось швидко, але Сієна кілька днів не могла відійти від шоку, вона практично перестала спати — прокидалася від кожного звуку, а брак сну значною мірою відгукнувся на навчанні і її результати знизились. Грес лише знизав плечима: — Ну, всі ж бояться перший раз, перестань драматизувати і повертайся до нормального темпу життя, мовляв хороші результати в цій академії важливіші за внутрішній стан. Проте, наступного тижня Сієна помітила, що її маршрут патрулювання змінили, а нічні чергування для неї скасували. Вона щиро раділа таким змінам, адже її людський організм просто вимагав відпочинку. Дівчина подумала, що її коханий посприяв цьому, адже був одним з найкращих в академії, але пізніше вона почула коротку фразу Сентора, яку він сказав їй, ніби, між іншим: — Страх — не слабкість, слабкість  — ігнорувати його. —  і в той момент Сієна задумалась, а чи дійсно той, хто підставляв їй плече був Грес.

 Сієна  раптом відкрила широко очі в  різко сіла на ліжку. — Припини, — прошепотіла в порожнечу, але думка вже пустила коріння. Вона не могла згадати жодного моменту, коли поруч із колишнім відчувала себе так — розгубленою і водночас живою до тремтіння. Так, ніби хтось зрушив у ній щось глибше за страх, глибше за образу.  Вона змусила себе лягти знову, підтягнувши  ковдру до підборіддя. Дівчині пригадався погляд сентора — тяжкий, проникливий, майже руйнівний, вона посміхнулась кутиком губ і провалилась в цілющий сон.