Розділ 2

 Повернення до академії завжди здавалось мені непростим, але цього разу я несла з собою ще й тепло дому. Декілька днів у рідних стінах — це було немов ковток свіжого повітря після довгого затяжного бою. Домашня атмосфера мене ніби оживила, ми обмінювалися подарунками, сміялися до сліз, прикрашали кімнату і навіть дозволили собі трохи забути про правила і обов’язки. Моя сім’я, мій маленький світ, ніби підживив мене зсередини.

 Дім… Декілька днів там минули, ніби сон. Ми святкували, обмінювалися подарунками, сміялися так голосно, що я забувала, ким є і куди маю повернутися. Мене питали про навчання, я відповідала ухильно, не згадуючи ні про Сентора, ні про перездачу. Хотілося хоча б там побути просто Сієною. Донькою. Сестрою. Людиною, а не люменткою.

 Звісно, мені зовсім не хотілося повертатися в академію саме так — раніше, ніж потрібно, через цей клятий екзамен з тактики міжсвітових операцій. Не за розкладом, не разом з іншими, не після канікул — а заради перездачі.  У той час, коли майже всі студенти ще сиділи по домівках, у теплі, серед сміху й родинного шуму. Думка про порожні коридори Атри стискала груди ще задовго до того, як я побачила її силует старовинної споруди.

 І от — знову Атра. Академія зустріла мене холодом і тишею. Тут навіть повітря здавалося іншим — щільнішим, стриманим. Кроки луною розходилися коридорами, і я раптом відчула, наскільки самотньою можу бути серед цих стін. Майже всі вікна були темні, канікули справді забрали життя з цього місця.

  Хоча…, було де що, а краще сказати де хто, хто змушував моє серце битися швидше і посміхатися кожного разу, коли мені зовсім не хочеться цього робити — Грес. Хоч ми і посварилися перед відʼїздом і не спілкувались кілька днів,  я  приготувала йому подарунок —  маленький, простий, але щирий. Думаю, сьогоднішній день ідеально підходить для примирення. Я не раз уявляла, як я  з’явлюся  в його кімнаті несподівано — так, щоб він справді здивувався. Я уявляю  його усмішку, те коротке мовчання, коли він спершу не повірить власним очам, а потім просто притягне мене до себе і гаряче поцілує…., як це було завжди після сварок.

 Я одразу пішла до своєї кімнати, щоб залишити там валізу й хоча б на хвилину видихнути після дороги. Коридори академії були неприродно тихі — глуха луна моїх кроків тільки підкреслювала, що більшість студентів ще вдома. Я почала шукати ключ… і в ту ж мить зрозуміла, що його немає. Серце неприємно смикнулося. Я знову перерила кишені, сумку, навіть валізу — марно. Ключ залишився вдома. Я вдарила носком чобота по підлозі, тихо, але злісно, стиснула губи й заплющила очі, намагаючись не вилаятися вголос. Чудово. Просто ідеально. Сусідки повернуться лише після завершення канікул — вони обидві здали всі іспити з першого разу, на відміну від мене. Одна-єдина перездача — і ось результат: порожня кімната й замкнені двері. Усі знайомі роз’їхались, а йти до когось із молодших або з іншого курсу було б дивно й майже принизливо — ще й ризикувати плітками. Та й залишилися тут здебільшого кілька хлопців і кілька дівчат, які не хотіли нудьгувати вдома й вирішили “весело провести час” зі старшокурсниками. Сумніваюся, що хтось із них зрадів би моїй несподіваній появі з валізою посеред їхньої кімнати. Я сперлася лобом об холодні двері, глибоко вдихнула й відчула, як роздратування повільно змішується з втомою, а подарунок у руці здавався важчим, ніж був насправді.

 Що ж, можна спробувати пробратися в крило де живе мій хлопець і побути з ним кілька днів, думаю він буде тільки радий цьому, головне не потрапити на очі коменданта, інакше мені кінець.

 Коридор до його блоку я знала напам’ять. Двері до кімнати Греса були прочинені — зовсім трохи, я усміхнулася — ну  звісно, він і не думав, що я тут. Я зробила крок… і ще один, зайшла в його кімнату і зупинилася. Ліжко.Чужі руки.Чуже волосся на подушці, поруч із ним.

 Світ під ногами ніби рухнув. Я не одразу зрозуміла, що саме бачу. Мозок вперто шукав виправдання: помилка, ілюзія, випадковість, але ні — це був Грес, і  поруч із ним — інша люментка, ще й з мого курсу, Кірані.

 Мені здалося, що я не дихаю, я просто стояла, немов вкопана, а по щоках котилися сльози.  Зрада, яка сталася під час сварки, ось чому він не поспішав йти на примирення, бо тоді не було б чим виправдати себе. Щойно до мене дійшло, що це може бути не перша його зрада, адже сварилися ми частенько, а навколо нього постійно крутилися різні дівчата.

— Сієна?.. — його голос був хрипким, розгубленим.

 Я зробила крок назад, потім ще один. Подарунок випав з рук і глухо вдарився об підлогу. Я навіть не обернулася, коли побігла коридором.

— Почекай! Сієна, будь ласка! — він поспіхом натягнув на себе штани і вибіг слідом.

 Я чула його кроки, але не хотіла обертатися. Сльози самі текли, пекли, застеляли зір.

— Це не те, що ти думаєш! — говорив він швидко, задихаючись. — Я можу все пояснити!

— Не треба… — голос зірвався. — Просто… не треба. Невже для тебе нічого не означає навіть це? — Я підняла запʼястя і показала йому стигма поєднання, яка тільки почала проявлятися, і мала ледь помітні контури.

 Стигма поєднання виникає в двох ідеально сумісних партнерів. Звісно, набагато рідше зустрічаються випадки, коли один з пари аґріонець, а інший — люмент, але навіть це можливо, особливо якщо в роду були змішані шлюби. Батько запевняв мене, що його лінія була чистокровною, а от мати завжди уникала цієї теми або казала не думати про дурниці, тому і інформація про свій родовід в мене була не повною. Що я знала напевне, так це те, що стигма проявляється тільки тоді, коли друга половинка знаходиться поруч, навіть якщо пара не перебуває в тісному контакті. Тому і подумала, що мій партнер — Грес, адже ми проводили достатньо часу разом для проявлення знаку.

Він схопив мене за руку, його  пальці були гарячі, знайомі — і від цього стало тільки гірше.

—Цей знак мені навіть не належить — грубо, крізь зуби, процідив Грес — вешталась з кимось ще за моєю спиною?