Глава 2 Марення нічного лісу, частина 1

Гонки на машині по нічному місту завжди невимовно хвилюючі. Гонки на машині по нічному місту навіюють невиразні мрії про те, що вже було і про те, що тільки має статися... Вони томливі і солодкі, тривожні як передчуття неминучої грози після задушливого травневого дня, вони сповнені азарту і передчуття чого-то невідомого, але дуже бажаного, пристрасного.

Особливо подобалася Веді та пізня година, коли місто затихало, вулиці його завмирали, позбавлені денної метушні та круговерті, і лише вогні реклами продовжували горіти дивним, привабливим світлом, а коли машина набирала швидкість,  то й вони починали мчати швидше, поступово зливаючись в одну мерехтливу золотисту смужку, схожу на якусь грань, що відокремлює реальність від примарного царства опівнічних мрій.

Веда відкинулася головою на спинку сидіння, зачаровано дивлячись на місто, що миготіло за вікном.

– Втомилася? – дбайливо запитав Гнат.

– Не передати як, –  млосно видихнула вона.

– Скоро будеш удома. Тобі нічого не потрібно? Можемо завернути в магазин.

– Не хочу додому! Поїхали до тебе!

Темна стрічка дороги, освітлена світлом далеких фар неслася, здавалося, в нікуди.

 – Я ще не закінчив те, що запланував.

– Ну і добре! – уперто гукнула Веда. – Краще я побуду одна в тебе, ніж у себе… До того ж ти повернешся… Коли ти повернешся?

–  Не знаю…

– Все одно! Їдемо до тебе!

Гнат мовчки повернула праворуч.

"Невже, у нього побачення?" – ревниво подумала Веда, придушивши сумне зітхання.

Безглуздо чіплятися з розпитуваннями, Гнат все одно нічого не скаже. А почни вона наполягати, то він, мабуть, і справді відвезе її додому, незважаючи ні на які протести.

– У видавництво надіслали книги на оцінку, і деякі з них здалися мені цікавими. Подивись, може, який сюжет надихне тебе на написання нової пісні, – сказав Гнат, завертаючи на подвір'я.

Вчора Веда поскаржилася йому, що голова її зовсім спорожніла, нічого путнього не вигадується, за два тижні – всього одна пісня, а це дуже мало, бо  їхня популярность шалено зростає.

– Здорово! Звісно, ​​подивлюся!

Гнат зупинився біля старовинного, триповерхового будинку з вітражними вікнами та масивними колонами.

 – Я не заходитиму, одразу поїду… ключ є?

Веда кивнула і вибралася із салону. Подивилася, як машина розвернулася і, блимнувши фарами, помчала  у світлу травневу ніч, потім набрала кодовий номер на дверях під'їзду.

Гнат не захотів купувати собі розкішний особняк у передмісті, де мали звичай селитися найбагатші люди міста, а продовжував жити у тій квартирі, яку Веда пам'ятала з дитинства. Та й машина в нього не першої свіжості. Порівняно з дорогими тачками його ділових партнерів, у яких і грошей поменше, – то взагалі відстій, як казав Борик.

Веда відчинила двері і увійшла до темного передпокою. Квартира, що складалася з п'яти кімнат, була простора, з високими стелями та величезною кухнею.

Ця квартира тепер викликала в душі Веди хоровод радісно-сумних спогадів про той щасливий час, коли вони жили тут удвох. Напевно, Гнат завжди здогадувався про те, що вона любить його  до нестями.

У коханні Веда зізналась йому у день свого вісімнадцятиліття. Вона навідріз відмовилася від грандіозного шоу на свою честь – не хотіла дорослішати, боялася, що доросле життя розлучить її з Гнатом… Після вечері в ресторані вони поїхали додому. Веда тоді сподівалася, що Гнат стане першим чоловіком у її житті і, можливо, – єдиним.

Але Гнат лише посміхнувся у відповідь. Він пояснив їй, що у світі існують речі, яким ніколи не дано збутися, ласкаво погладив по волоссю, поцілував у лоба і поїхав у справах, залишивши вдома одну. А потім поводився так, ніби й зовсім не було тієї боязкої спроби спокусити його.

Тоді Веда дала собі слово, що жоден чоловік, окрім Гната, не торкнеться її, і ось уже майже три роки того слова  дотримувала. 

Це давалось непросто. Веда була товариська, гаряча і чоловіки їй подобалися. Вона теж подобалася багатьом, серед яких траплялися гідні молоді люди, але далі поцілунків справа не просувалася. Та й поцілунки ті були, швидше, від розпачу, ніж від пристрасті. 

Коли до її обличчя наближалося чуже обличчя, а чужі руки намагалися намацати тіло під тканиною одягу, Веді чомусь ставало неприємно до нудоти, і вона жорстко обривала всі подальші наміри. Гнат безроздільно володів і її душею, і її тілом, хоч і не прагнув цього…

Прийнявши гарячу ванну і збудувавши собі бутерброд, Веда пішла до кабінету Гната і ввімкнула комп'ютер.

Незважаючи на клопітливий день і зовсім запаморочливий вечір, спати зовсім не хотілося, а втома від зробленної роботи була навіть приємна.

Веда відкрила сторінку видавництва і почала повільно перегортати рукописи, ліниво пробігаючи очима по тексту… Вампіри, дракони, кохання, пристрасть, кров, перепони і, зрозуміло, хеппі енд… Ні, не цікаво. Може, просто не той настрій? Треба б перечитати завтра, виспавшись як слід.

Веда позіхнула, жмурячись, подивилася за вікно і знову перевела погляд на екран. Перегорнула останній текст під назвою "Марення нічного лісу" і несподівано зачиталася: