Глава 24

Марк не відпускав її.

Його губи знову і знову поверталися до її губ, ніби не міг повірити, що вона дійсно дозволяє це.

Віра не думала.

Не думала, що це може бути помилкою.

Не думала, що завтра на неї чекатимуть наслідки.

Не думала про Вадима.

Бо зараз, у цю мить, була тільки вона і Марк.

Його руки ковзнули вниз, обережно стискаючи її талію, а потім знову повернулися до її обличчя, ніби він боявся відпустити хоч на секунду.

— Ти впевнена? — його голос був низьким, трохи хрипким.

Віра подивилася в його очі.

Вперше за весь цей час вона не сумнівалася.

— Так.

Цього було достатньо.

Марк нахилився, цілував її глибше, а його пальці ковзнули під її куртку, торкаючись голої шкіри на поясниці.

Віра здригнулася від цього дотику, але не відсахнулася.

Навпаки.

Вона хотіла цього більше.

Її руки самі потяглися до його сорочки, розстібаючи гудзики, навіть коли пальці трохи тремтіли.

Марк відчув це і усміхнувся, але не зупинив її.

— Спокійно, принцесо, ми не квапимось.

Але Віра хотіла саме цього.

Щоб усе сталося швидко, без роздумів, без вагань.

Щоб вона забула про все, що її мучило.

Бо зараз, коли його тіло щільно притискалося до її тіла, коли його губи ковзали вниз по її шиї, вона вперше за довгий час почувалася вільною.

І вона не хотіла зупинятися.

— Давай швидше, — тихо прошепотіла вона, затягуючи його ближче.

Марк глухо засміявся, але виконав її бажання.

Їхній світ зараз звузився до цього моменту.

І ніщо більше не мало значення.

Марк відкинув усі сумніви.

Віра піддавалася кожному дотику, ніби вперше дозволяючи собі відчувати.

Її спина торкалася шершавої кори дерева, але вона майже не звертала на це уваги.

Бо все, що мало значення зараз — це гаряче дихання Марка на її шкірі, його руки, що спокійно, але впевнено вивчали її тіло.

Він знову нахилився, впиваючись губами в її шию, залишаючи після себе ледь відчутний слід.

— Якщо ти зараз передумаєш… — його голос звучав низько, трохи хрипко.

— Не передумаю, — Віра заплющила очі, тягнучи його ще ближче.

Її пальці ковзнули по його спині, шукаючи опору, і Марк ледь чутно засміявся.

— Ти сама не розумієш, що робиш.

— А ти мені поясниш?

Марк засміявся голосніше, перш ніж знову впитися губами в її губи.

Віра захлинулася від власних відчуттів.

Її тіло горіло від кожного дотику, кожного руху, який він робив, коли його руки прослизнули під тонку тканину її светра.

Вона почувалася вільною.

Вперше за довгий час вона не думала про наслідки, не думала про правильність чи помилки.

Вона просто жила цим моментом.

Марк відчував це.

Він бачив її нерішучість раніше, але зараз її не було.

Тепер перед ним була жінка, яка знала, чого хоче.

І він не збирався гальмувати.

Їхня близькість ставала ще більш відчутною.

Але Марк дав їй останній шанс.

Він відсторонився буквально на кілька міліметрів, вдивляючись у її очі, що здавалися темнішими, ніж зазвичай.

— Віра…

Вона зробила щось, чого він не очікував.

Вона сама притягнула його ближче, змушуючи забути про всі слова.

Їхні губи знову злилися в поцілунку, який вже не мав повернення.

І ця ніч вже належала тільки їм.

Марк глухо видихнув, коли Віра сама притягнула його ближче.

Її руки міцно стисли тканину його сорочки, ніби боячись, що він може передумати.

Але він навіть не збирався.

— Ти небезпечна, знаєш це? — його голос звучав низько, майже зірвано.

Віра ледь посміхнулася, відчуваючи, як його долоні ковзають по її спині, залишаючи за собою пекучий слід.

— І що ти тепер будеш із цим робити?

Марк вдивлявся в її обличчя, ніби хотів запам’ятати кожну деталь.

— Я покажу тобі, наскільки це взаємно.

Він знову поцілував її — цього разу сильніше, глибше, наполегливіше.

Віра тільки захоплено видихнула, коли його руки різко стиснули її талію, змушуючи повністю злитися з ним.

Вона не думала, не аналізувала, не сумнівалася.

Її тіло горіло від кожного його дотику, від того, як він досліджував кожен сантиметр її шкіри, ніби намагався впізнати її по-новому.

— Я не зупинюся, якщо ти мене не зупиниш, — його губи торкнулися її вуха, голос був майже хрипким.

— Тоді не зупиняйся, — відповіла вона, не впізнаючи власного голосу.

Марк посміхнувся, але в його очах було щось більше, ніж просто бажання.

Це був момент, який вони обидва знали, що не забудуть.

І ніщо вже не могло їх зупинити.

Марк впевнено провів руками по її тілу, ніби не хотів втрачати жодної секунди, ніби боявся, що вона може передумати.

Віра не передумала.

Її думки вже давно потонули в теплі його дотиків, у глибині його поцілунків, у тому, як легко він змушував її забути про все інше.

Він тиснув її до дерева, але робив це не грубо — навпаки, у його рухах була впевненість, але й турбота.

— Якщо я зайду надто далеко, скажи, — його голос був низьким, майже зірваним.

— Ти вже зайшов, — Віра притиснулася до нього ближче, дозволяючи йому забрати залишки контролю.

Марк тихо вилаявся, перш ніж знову впитися в її губи, його руки ковзнули під тонку тканину светра, піднімаючи її вище, відкриваючи шкіру.

Віра здригнулася від цього контакту, її тіло відгукувалося на кожен його дотик.

Він повільно стягнув светр, не кваплячись, ніби хотів насолодитися кожною миттю.

Їхні тіла стискалися у цьому дикому ритмі бажання, і більше не залишалося жодного бар’єру між ними.

Марк не залишав жодного шансу для сумнівів, його руки змітали всі залишки одягу з неї, поки вона не відчула його гаряче дихання на своїй оголеній шкірі.

Віра тремтіла, але не від холоду.