Глава 21

Марк повільно підійшов до їхнього столу, не відводячи погляду від Вадима.

Його усмішка була розслабленою, майже грайливою, але Віра відчула, як повітря навколо напружилося.

— Ну, привіт, — він недбало кивнув Вадиму, потім перевів погляд на Віру. — Як цікаво, що ми всі тут зустрілися.

Віра змінила позу, сівши рівніше, і не змогла не помітити, як Марк без запрошення впевнено зайняв місце поруч із нею.

Вадим навіть не повів бровою, просто взяв чашку кави і зробив ковток, ніби Марк був для нього всього лише ще одним відвідувачем у цьому закладі.

— Чесно кажучи, не така вже й дивина, — Марк розсміявся, спираючись ліктем на стіл. — Знаючи тебе, Вадиме, я б не здивувався, якби ти ще й квартиру поруч із Вірою собі знайшов.

Віра ледь помітно напружилася.

Це був тон, у якому крилися дрібні шипи, замасковані під дружній жарт.

Але Вадим не купився.

Він навіть не повернув голову до Марка, просто спокійно поставив чашку на стіл і подивився на Віру.

— Хочеш ще кави?

Марк припідняв брову, ніби не очікував, що його просто проігнорують.

Віра косо поглянула на Вадима, розуміючи, що він робить це спеціально — дає Марку зрозуміти, що не збирається вести з ним цю гру.

Але це тільки розпалювало ситуацію.

Марк ледь помітно усміхнувся, відкидаючись на спинку стільця.

— Ні, дякую, — сказав він з тією ж удаваною легкістю. — Але ти, Вадиме, пий. Тобі, мабуть, після всіх твоїх подорожей важко адаптуватися до місцевої атмосфери.

Вадим спокійно підняв погляд.

— Якщо ти натякаєш, що я тут зайвий, то скажи це прямо.

Марк ледь помітно зсунув щелепу, але тон його голосу не змінився.

— Я ж тактовна людина, Вадиме.

Віра роздратовано видихнула, відчуваючи, що ця розмова вже починає діяти їй на нерви.

— Хлопці, може, вистачить?

Вадим повернув голову до неї і вперше за цю зустріч його обличчя змінилося — в очах з’явилося щось схоже на розуміння.

— Я не починав, Віро.

— Ти ніколи не починаєш, — Марк іронічно всміхнувся, підперши підборіддя рукою. — Але якось завжди вмієш опинитися в правильному місці в правильний час.

Віра стиснула губи.

Тиск у повітрі тільки зростав.

Їй стало неспокійно, бо, незважаючи на всі свої жарти, Марк насправді не був розслабленим.

Його рука, яка лежала на столі, стиснулася в кулак.

Вадим, навпаки, залишався спокійним, навіть трохи відстороненим, що, здається, ще більше дратувало Марка.

— Ви що, хочете мірятися характерами прямо тут? — Віра поглянула на них обох, піднявши брови.

Вадим ледь помітно усміхнувся.

— Я лише п’ю каву.

Марк повільно видихнув, його усмішка стала більш жорсткою.

— Ну, в такому разі вип’ємо разом, — сказав він, зробивши знак офіціанту, щоб той приніс йому каву.

Віра відчула, що ця зустріч затягнеться надовго.

Офіціант приніс каву для Марка, і той повільно розмішав ложечкою цукор, ніби зважуючи наступні слова.

— А ти швидко освоївся після повернення, Вадиме, — промовив він, кидаючи погляд на Віру, а потім назад на чоловіка навпроти. — Навіть не встигли як слід тебе зустріти, а ти вже проводиш вечори в гарній компанії.

Вадим спокійно відставив чашку, не реагуючи на провокацію.

— Дякую за турботу, Марку, але я вмію сам планувати свій час.

— Це я вже зрозумів, — Марк нахилив голову, роблячи ковток кави. — Тільки от цікаво, чи твої плани збігаються з бажанням інших людей?

Віра відчула, як її терпіння починає закінчуватися.

Вона подивилася на Марка, потім на Вадима.

— Ви обоє прекрасно розумієте, що зараз ведете абсолютно безглузду розмову, так?

Марк зробив вигляд, що здивований.

— Я просто цікавлюся, які тепер у Вадима інтереси.

— О, так, — Вадим ледь помітно усміхнувся, склавши руки перед собою. — Відчувається твоя щирість.

— Завжди відзначався цією рисою, — Марк кивнув, нахиляючись ближче. — От, наприклад, зараз можу щиро сказати, що мені не подобається твоя присутність.

Віра стиснула кулаки під столом.

— Марку…

Він підняв руку, зупиняючи її.

— Ні, справді. Я просто хочу розуміти: ти повернувся, щоб працювати? Чи в тебе інші плани, які якось… перетинаються з моїми?

Вадим зустрів його погляд абсолютно спокійно.

— А які в тебе плани?

Марк всміхнувся, але його очі залишилися холодними.

— От якби я знав, чи ти з ними пов’язаний, можливо, я б відповів.

Напруга за столом стала майже відчутною.

Віра відчула, що більше не хоче бути частиною цього протистояння.

Віра відставила чашку і провела рукою по скроні, відчуваючи, як ця розмова починає діяти їй на нерви.

— Серйозно? Ви збираєтесь так далі говорити? Два дорослих чоловіки, які кидають один одному натяки, ніби підлітки в школі?

Марк зробив вигляд, що здивований.

— А що тут такого? Ми просто ведемо бесіду, правда ж, Вадиме?

Вадим спокійно дивився на нього, не змінюючи виразу обличчя.

— Ти називаєш це бесідою?

Марк знизав плечима.

— Назви це, як хочеш.

Віра стиснула губи, силкуючись не закотити очі.

— Марку, я не розумію, чому ти так поводишся.

Він підняв брови, ніби здивувався ще більше.

— Я? Це він тут з’явився ніби нізвідки.

— І що? Тобі це заважає?

Марк посміхнувся, але в цій посмішці не було нічого легкого.

— Я просто цікавлюся, чому Вадим так раптово став частиною нашої компанії.

Вадим спокійно зробив ковток кави.

— Я ні в чиїй компанії, Марку.

— О, так? — Марк зітхнув. — Тоді чому ти тут?

Віра не витримала.

— Боже, все! Досить!

Марк і Вадим одночасно подивилися на неї, і вона відчула себе між двох вогнів.

— У вас якісь свої справи? Розбирайтеся без мене, — вона піднялася зі стільця, забираючи сумку.

Вадим не ворухнувся, але його погляд став уважнішим.