Глава 11

Віра ступила до ресторану, коли Марк, трохи незадоволений затримкою, відчинив перед нею двері. Вона ще навіть не встигла оглянутись, як відчула, як у ній усе стискається.

Вадим.

Вона впізнала його в ту ж мить, як її погляд наткнувся на його.

Чотири роки. Чотири довгих роки вона уявляла цю зустріч. Прокручувала в голові тисячі сценаріїв. Злилася, ненавиділа, навчилася жити без нього.

А зараз він стояв перед нею. Живий. Реальний.

Усе, що вона так ретельно будувала в собі, тріснуло й дало глибоку тріщину. Але вона зціпила зуби й змусила себе дихати рівно.

Бо тільки не зараз. Тільки не перед усіма.

— Ось і ми! — Марк кинувся до столу, махнувши рукою. — Без нас вже майже все з’їли?

Тихон пирхнув:

— А що, треба було чекати?

Віра відчувала, як її погляд намагається знову і знову ковзнути до Вадима, але вона змушувала себе цього не робити.

І лише на мить — коротку, майже невловиму — вона все ж подивилася йому в очі.

Вадим не кліпнув, не сіпнувся. Але його погляд був надто гострим, надто напруженим.

Він також не показав жодних емоцій.

Бо це був їхній єдиний захист.

Вадим сів трохи далі, ближче до Кирила й Олега, так, щоб випадково не перетнутися поглядом із Вірою. Але все одно відчував її присутність, немов гостре лезо, що ковзало по його шкірі.

Його Віра.

Вона не змінилася. Точніше, змінилася, але все ще залишалася тією, яку він пам’ятав.

Його пальці на мить стиснули край столу. Він змусив себе відпустити його.

Зараз не час.

— Ну, тепер, коли всі в зборі, можна й випити, — пожартував Олег, піднімаючи келих.

— За що? — підхопив Марк, явно в чудовому настрої.

— За чудовий вечір, і за чудових людей, що зібрались тут, — сказав Кирило.

Всі погодилися, навіть Віра трохи підняла свій келих із вином. Вадим глянув на неї мимохідь, тільки на мить. Її пальці міцно тримали келих, хоча на обличчі був той самий стриманий вираз.

Він знав цю маску.

Бо сам носив таку ж.

— Ну, і як воно, знову повернутися до нас? — запитав Марк, звертаючись до Вадима.

— Поки незвично, — відповів той, намагаючись говорити спокійно, хоч відчував, як напруга розповзається по плечах. — Але добре бути серед своїх.

— Особливо серед тих, хто не міняється, — додав Олег із хитрою усмішкою, киваючи в бік Марка. — Він усе той самий, тільки тепер ще й романтик.

Віра ковтнула вино, ніби сподіваючись, що воно приховає її реакцію.

Вадим не міг не помітити цього.

— Не романтик, а стратег, — поправив Марк. — Важливо діяти вчасно.

— От тільки не всім подобається, коли з ними діють стратегічно, — вставила Аліса, грайливо підморгнувши Вірі.

Віра усміхнулася, але погляд її залишався зосередженим на келиху.

Вадим стежив за нею краєм ока, змушуючи себе залишатися непомітним.

Їй було важко. Як і йому.

Але вони обидва навчилися приховувати емоції.

Головне — не видати себе зараз.

Віра відчула, як її пальці сильніше стиснули ніжку келиха. Їй було складно сидіти так близько до Вадима і робити вигляд, що він — просто ще один чоловік за цим столом.

— Вадиме, — звернувся Кирило, — знаєш, що робитимеш далі?

— Не дуже, — Вадим кинув швидкий погляд на Віру, перш ніж знову зосередитися на друзях. — Головне йти вперед і не зупинятись. Але далеко звідси я не піду, скучив за вами.

— Він живе в ритмі постійного драйву, — хмикнув Марк, відпиваючи з келиха. — А тепер ще й буде змушений звикати до нашого повільного світського життя.

— Чи не такого вже й повільного, — вставила Аліса, дивлячись на Віру.

Віра зробила вигляд, що не зрозуміла натяку.

— До речі, Віра, — звернувся до неї Вадим, — як тобі працюється у Тихона?

Віра вдячно прийняла зміну теми.

— Чудово. Особливо, коли він не дивиться на мене так, ніби я знову зробила щось не те.

— Це ж професійне, — усміхнувся Тихон.

— Думаю, я вже освоїлася, — додала Віра.

— А тепер, дорогі мої друзі, хто хоче десерт? — Олег піднявся з-за столу, жестом привертаючи увагу офіціанта.

— Я буду, — одразу ж сказала Ростислава, погладжуючи животик.

— Ти й так наїлася, — м’яко сказала Аліса, — ще трохи, і ми тебе додому покотимо.

— Але ж дядько Олег готує смачно! — обурилася дівчинка.

— От бачите, моє ім'я вже є гарантією якості, — Олег картинно приклав руку до серця. — Ростиславо, я тобі особисто принесу найсмачніший шматочок торта.

— Тоді я піду з тобою! — заявила вона, стрибаючи зі стільця.

— І я, — підхопила Аліса.

— Я теж, — додав Кирило, — бо вам не можна довіряти вибір десерту.

За кілька хвилин за столом лишилися лише Віра і Вадим.

Тихон невдовзі вирішив приєднатись своїх дівчат, в той час, як Марк отримав терміновий дзвінок і змушений був вийти на веранду. 

Вона мовчки дивилася в келих, а серце гупало в грудях.

Вадим важко зітхнув і нарешті порушив тишу:

— Це буде складніше, ніж я думав.

— Що саме? — Віра підвела на нього очі, хоча й знала відповідь.

Вадим провів рукою по столу, ніби витираючи невидимий пил.

— Робити вигляд, що ми незнайомі.

Віра стиснула пальці на тонкій ніжці келиха, намагаючись приховати тремтіння.

— У тебе добре виходить.

Він криво всміхнувся.

— У тебе теж.

Віра мимоволі пирхнула.

— Думаєш?

Вадим нахилився ближче, але не настільки, щоб це виглядало підозріло.

— Я знаю, що ти вмієш приховувати справжні емоції, Віро. Завжди вміла.

Її погляд ковзнув по його обличчю.

— Якщо це так, чому ти впевнений, що знаєш мої думки?

Вадим ледве помітно стиснув щелепи.

— Тому що…

Він різко замовк, коли за їхніми спинами почулися кроки.

— Ой, ви тут такі серйозні! — Аліса усміхнулася, ставлячи перед Вірою десерт.