Розділ 23. Тиша перед штормом

Коли бій закінчився і на територію порту прибули додаткові підрозділи Марко для зачистки, Лоренцо піднявся на дах зернового елеватора.

Кіра вже склала гвинтівку у захисний кейс. Коли він наблизився, вона підняла голову. На її обличчі не було емоцій тріумфу — лише спокійна професійна зосередженість, яка завжди вирізняла її у найскладніші моменти.

Лоренцо мовчки зупинився перед нею, різко притягнув до себе і міцно притиснув до грудей, так, ніби хотів переконатися, що вона справжня і що ніяка куля її не торкнулася. Його руки тремтіли — ледь помітно, вперше за весь час.

— Ти знову закрила мені спину, — прошепотів він їй у волосся, вдихаючи аромат її парфумів упереміш із запахом пороху. — Ти мій ангел-охоронець і моя найбільша небезпека водночас, Кіро.

— Ми закрили це питання, Соренто, — тихо відповіла вона, поклавши руки йому на плечі й дивлячись у його темні очі. — Тепер Картанов більше ніколи не загрожуватиме.

— Так, — Лоренцо злегка відсторонився, але не відпустив її талії, заглядаючи в її глибину. — Цей ворог мертвий. Але світ не терпить порожнечі, Кіро.

Він дістав із кишені свого плаща важкий металевий накопичувач (флешку) та старий зашифрований документ, який бійці знайшли у кишені Картанова під час огляду його речей. На обкладинці документа стояла печатка, якої Лоренцо не бачив багато років — печатка європейського синдикату «Тіньова Рада», який стояв вище за будь-які місцеві клани.

— Що це? — Кіра насупилася, дивлячись на знахідку.

— Це означає, Картанов був лише виконавцем, — обличчя Лоренцо знову стало закам'янілим, а в очах промайнула тінь нового розуміння. — За ним стоїть дехто набагато потужніший. Організація, яка контролює не просто порти Нью-Йорка, а глобальні фінансові потоки у Європі та Штатах. І схоже... вони вже знають, хто така лікар Кіра Вагнер і яку роль вона відіграє в моєму житті.

Кіра не здригнулася від цих слів. Навпаки, її підборіддя знову піднялося у звичному гордому виклику. Вона подивилася на Лоренцо довгим, непохитним поглядом.

— Тоді нам доведеться зіграти і з ними, Соренто. Разом.

Лоренцо повільно посміхнувся — вперше за вечір, тією самою темною, пристрасною та відданою посмішкою, яка назавжди зв'язала їхні долі. Він пригорнув її до себе для глибокого та пристрасного поцілунку.