Розділ 18. Тінь із минулого

Операція доньки прокурора Говарда пройшла з ювелірною точністю. Кіра провела за операційним столом кілька годин, повністю відключившись від зовнішнього світу та мафіозних інтриг, зосередившись лише на крихітному серці, яке потребувало порятунку. Коли монітор показав стабільний ритм, а дівчинку перевели до реанімації, вдячність прокурора була безмежною. Як і обіцяв, Говард дотримався слова: тиск на портові інспекції зник, а синдикат Соренто отримав повну легальну стабільність у регіоні.

Проте спокій у світі великого криміналу ніколи не буває вічним. Особливо коли за спиною залишаються вороги, які чекають зручного моменту для удару.

Того вечора, коли осінній дощ барабанив по даху резиденції на Лонг-Айленді, атмосфера в кабінеті Лоренцо була напруженою до краю. Напередодні автомобіль супроводу Марко зафіксував підозріле стеження за периметром маєтку. На металевих воротах охорона виявила специфічний знак — намальовану чорну лілію.

Для будь-кого іншого це була б просто квітка. Але для Лоренцо цей символ означав смертельний вирок із минулого.

Кіра увійшла до кабінету без стуку, тримаючи в руках чашку гарячої кави. Вона помітила, як змінилося обличчя Лоренцо: його постать була напруженою, а пальці міцно стискали край масивного дубового столу. На моніторі захищеного ноутбука світилося застаріле досьє з позначкою «Архіви Палермо».

— Що сталося? — тихо запитала вона, ставлячи чашку на стіл і підходячи ближче.

Лоренцо підняв на неї погляд. У його темних, зазвичай контрольованих очах читалася буря — суміш люті й давнього болю, яку він роками намагався закопати глибоко всередині.

— Картанов, — вимовив він це ім'я так, ніби воно мало смак отрути. — Людина, яка двадцять років тому спалила мій дім у Сицилії та вбила мою сім'ю. Я думав, він зник у європейських в'язницях назавжди. Але сьогодні чорна лілія знову з'явилася на моїй землі. Він прибув до Нью-Йорка, Кіро. І він знає про тебе.

Кіра відчула, як холодний мороз пробіг уздовж хребта. Вона зрозуміла масштаб загрози: це був не місцевий бунтар на кшталт Манчіні. Це був професійний європейський картельник, який знав усі слабкі місця Соренто.

Вона без вагань поклала руку поверх його стиснутого кулака:

— Він прийшов за тобою, бо знає, що ти тримаєш усе місто. Але він помиляється в одному, Лоренцо. Він думає, що ти один.

Лоренцо повільно підвівся, обхопив її обличчя своїми долонями і подивився так глибоко, ніби хотів викарбувати її образ у пам'яті на випадок найгіршого.

— Я не можу дозволити йому втягнути тебе у це, Кіро. Ти маєш поїхати в безпечне місце. Марко підготує конспіративну квартиру за містом...

— Навіть не думай про це, Соренто, — перервала його Кіра твердим, безкомпромісним голосом, у якому не було й сліду страху. — Я не ховатимусь у тилу, поки ти воюєш із моїми і твоїми ворогами. Ми пройшли через аеродром, ми пройшли через склади Манчіні. Ми пройдемо і через це. Я залишаюся тут. Разом з тобою.