Розділ 15. Переломний момент

Минув тиждень після подій на закинутій фабриці. Імʼя Дона Манчіні більше нікого не лякало в Нью-Йорку – старий мафіозі разом із залишками свого клану назавжди залишив місто, поступившись повним контролем над територіями синдикати Соренто. У кримінальному світі запанувало нове, непохитне затишшя, побудоване на абсолютній повазі до сили Лоренцо та його непередбачуваної союзниці. 
Для Кіри життя ніби повернулося у звичне русло. Вона знову проводила складні операції в кардіохірургічному відділенні клініки, рятуючи пацієнтів під яскравим світлом операційних ламп. Але всередині вона вже була іншою. Межа між двома світами – світом порятунку людських життів і світом холодної, розраховананої влади – остаточно зникла. Вона навчилася жити на цій межі.

Того вечора вона була в резиденції Соренто. У просторому кабінеті панувала напівтемрява, розбавлена лише вогнем каміна та приглушеним світлом ламп.

Лоренцо сидів на дивані біля вогнища, тримаючи в руці келих віскі. Коли Кіра увійшла, він підвів на неї погляд. На ньому більше не було звичного ділового костюма – чорна сорочка з відкритим коміром робила його менш схожим на безжального боса і більш схожим на чоловіка, який втомився від нескінченних війн.

– Даніель у безпеці? – запитав Лоренцо, вказуючи рукою на вільне місце поруч із собою.

– Так, він уже повернувся до гуртожитку і знову готується до сесії, ніби нічого й не сталося, – Кіра підійшла і сіла на край дивана, відчуваючи тепло від каміна. Вона закрила очі на мить, відчуваючи сильну втому.

Лоренцо поставив келих на столик, пересунувся ближче і мʼяко взяв її за плечі, розвертаючи до себе. Його великі пальці повільно почали розминати затерплі від напруги мʼязи її шиї та плечей. Дотик був настільки теплим і природним, що Кіра не змогла стримати легкого зітхання полегшення.

– Ти занадто багато на себе береш, лікарю Вагнер, – тихо, з ледь помітною теплотою в голосі промовив він.

– Хтось же має контролювати цей хаос, – піднявши куточки губ у слабкій посмішці, відповіла вона.

– Хаос контролюю я, – Лоренцо злегка нахилився до неї, і його погляд став неймовірно інтенсивним. – А ти... ти контролюєш мене. І це єдина ліч у могжитті, якій я ніколи не стану чинити опір.

їхні обличчя опинилися на відстані кількох сантиметрів одне від одного. У повітрі знову спалахнула та сама високовольтна напруга, що й завжди, коли вони залишалися наодинці. Але тепер у ній не було ворожості чи вимушеності – лише повне, усвідомлене прийняття одне одного.

Коли його губи накрили губи Кіри, це стало кульмінацією всього, через що вони пройшли. Поцілунок був сповнений глибокої пристрасті, довіри і прихованого болю минулого, який вони спалили до тла. Кіра опустила руки йому на плечі, притискаючись ближче, відчуваючи, як кожна клітинка її тіла відкликається на його тепло.

Вони більше не були по різні боки барикад. Вони стали єдиним цілим – двома хижаками, що знайшли свій спокій у центрі бурі.