Розділ 11. На лінії вогню

Після ночі на аеродромі статус Кіри в синдикаті змінився назавжди. Вона більше не була гостею чи тимчасовим інструментом. Навіть Марко тепер зустрічав її повним мовчазної поваги поглядом. 
Проте повернення до звичного ритму лікарні принесло дивний дисонанс. Стоячи за операційним столом  над відкритим серцем, Кіра зловила себе на тому, що її пальці шукають не стільки мʼякість судин, скільки ту саму залізну впевненість, яку вона відчувала біля прицілу гвинтівки. Операція пройшла успішно, але її думки вже належали зовсім іншому світу.

Увечері її знову чекав автомобіль — цього разу він віз її до усамітненого маєтку Соренто в передмісті. Коли вона зайшла до кабінету, Лоренцо сидів в шкіряному кріслі біля каміна. На ньому була чорна сорочка з розстебнутими верхніми ґудзвиками. Він пив вино, а в його погляді читалася втому від нескінченної кількості мафіозних війн.

— Ти запізнилася на двадцять хвилин, лікарю Вагнер, — мʼяко мовив він, не зводячи з неї очей.

— В моїй лікарні пацієнт кровоточив довше, ніж показували прилади, — відповіла Кіра, знімаючи пальто. — Я не можу все кинути по серед операції через твої розклади, Соренто.

Лоренцо підвівся та повільн мов хижак підійшов до неї. Його рухи були плавними, але сповненими прихованої сили.

— Ти нікому нічого не винна, mia cara, окрім власних інтересів. Дон Манчіні заліковує рани після того як втратив Джузеппе, але затишшя триватиме не довго. Скоро почнеться справжня війна. 
Кіра підняла підборіддя, дивлячись йому прямо в очі.

— Я вже не боюсь ні їхніх погроз, ні їхніх куль. Я знаю, на що здатна.

Лоренцо злегка посміхнувся — це була та сама рідкісна, але щира посмішка, яку він дозволяв побачити лише одиницям. Він взяв її за руку, відчуваючи тепло її пальців. 
— Я знаю. Саме тому поруч зі мною зараз стоїть не найманець, а жінка якій я без вагань довіряю власне життя.