Розділ 9. Мережа зашморгу

Повернення з прийому було мовчазним, але в повітрі висіла густа електрика майбутньої бурі. У кабінеті затишного маєтку на Лоренцо та Кіру вже чекав Марко. На масивному дубовому столі лежали роздруківки телефонних дзвінків, схеми транзакцій та фото з камер спостереження. 
— Ви мали рацію, босе, — Марко злісно кинув папку на стіл. — Джузеппе діяв не сам. За годину до нападу на нашу базу він двічі виходив на звʼязок із людьми Манчіні. Саме він злив їм всі коди доступу до підземного шлюзу.

Кіра відчула, як усередині всі стиснулося. Вона розуміла суворі закони цього світу, зрада тут карається не просто вигнанням чи судом. Це питання життя і смерті всього синдикату.

— Джузеппе був впевнений, що зможе перепродати нашу безпеку дорожче, а потім тихо втекти з країни, — Лоренцо повільно підвівся з-за столу. В його рухах а не було поспіху, лише крижана рішучість. — Завтра ввечері він планує вилетіти приватним рейсом з аеродрому Нью-Джерсі. Ми не дозволимо йому навіть на трап ступити. 
Він різко повернувся до Кіри, і його сталевий погляд зупинився на її обличчі. 
— Настав час для твоєї першої справжньої бойової місії. Ти будеш прикривати нас із дистанції. Твоя ціль — його охорона і зброя, якщо вони спробують чинити опір. Ти готова до цього, Кіро?

Кіра затамувала подих. Усі попередні тренування були лише грою мʼязів. Тепер на кону стояло реальне зіткнення, де від її точності залежить життя людей Лоренцо. Але страху не було — лише холодна, чиста ясність в думках.

— Який радіус та відстань? — запитала вона рівним, спокійним тоном, який змусив Марко поважно кивнути.

— Триста метрів. Дах покинутого ангара. Твоя зброя — Barrett M82, — відповів Лоренцо, роблячи крок ближче і дивлячись на неї з глибокою повагою та чимось геть новим. — Я вірю в тебе, Кіро.

розділ вийшов зовсім маленький, але далі вас чекає цікаві події та розкриття роману...