Розділ 4. Хрещення вогнем

Червоні аварійні лампи розрізали напівтемряву підземного коридору ритмічними спалахами. Звук сирени бив по вухах, а відлуння далеких пострілів уже лунало десь на верхніх рівнях комплексу.

— Вони пройшли через північний вентиляційний шлюз, — швидко доповів Марко, перевіряючи затвор своєї гвинтівки. — Вони знали маршути. Босе, це не просто напад, це наведення зсередини.

— Про це поговоримо пізніше, — холодно мовив Лоренцо. Його очі залишалися абсолютно спокійними, ніби відбувалося щось буденне. Він повернувся до Кіри, швидко змірявши її поглядом. — Рухайся за мною. Не відставай і не намагайся грати в героя. Твоє завдання — вижити.

— Я вмію про себе подбати, Соренто, — відкарбувала Кіра, міцніше стискаючи в руках SIG Sauer P226.

Серце калатало в грудях, як божевільне, але адреналін, що викинувся в кров, замість паніки приніс абсолютну, кришталеву чіткість думок. Це відчуття було їй знайоме — точно так само її розум очищався від зайвих емоцій, коли вона вставала за операційний стіл перед надскладною операцією.

Вони рушили вузьким бетонним коридором у бік запасного виходу. Трійка охоронців Соренто йшла попереду, створюючи щит, а Лоренцо та Кіра рухалися в центрі.

Гуркіт автоматичної черги розірвав тишу за рогом. Один із бійців Соренто з глухим стогоном осів на підлогу, закриваючи руками пробиту грудну клітку.

— Набій! Засада! — закричав Марко, відкриваючи вогонь у відповідь.

Повітря миттєво виповнилося їдким пороховим димом і дзвоном падіння гарячих гільз. Нападники — чоловіки у цивільному одязі з розпізнавальними пов'язками клану Манчіні — намагалися затиснути групу Лоренцо в глухому куті.

Лоренцо діяв швидко, жорстоко й бездоганно. Всі його рухи були розраховані до міліметра: два постріли — мішень знешкоджена, поворот, ще один постріл. Він контролював простір навколо себе з непохитною впевненістю хижака, для якого цей хаос був рідною стихією.

Але раптом із технічного люка ліворуч, прямо за спиною Лоренцо, вискочив ще один нападник.

Лоренцо був зайнятий перестрілкою попереду й не бачив загрози. Нападник підняв автомат, цілячись йому точно між лопаток.

У Кіри було менше секунди.

Розум не встиг усвідомити рішення — спрацювали інстинкти та загартована роками моторика. Вона затамувала подих, підняла пістолет, сумістила мушку з ціллю й м'яко натиснула на спусковий гачок.

Постріл.

Куля влучила нападнику точно в шию. Чоловік захлинувся власною кров'ю, випустив зброю й важко впав на бетон прямо до ніг Соренто.

Лоренцо миттєво розвернувся, оцінюючи обстановку. Він глянув на вбитого ворога, а потім повільно перевів погляд на Кіру. Її пістолет усе ще був піднятий, а з дула курився тонкий струмок сизого диму.

За кілька хвилин залишки нападників були знищені. В коридорі запанувала тиша, переривана лише важким диханням бійців та гудінням вентиляції.

Кіра застигла. Вона дивилася на нерухоме тіло чоловіка перед собою, і її пальці нарешті здригнулися. Навколо неї більше не було пацієнтів. Вона більше не рятувала життя. Вона щойно відібрала його.

Лоренцо повільно підійшов до неї. Всі його рухи були плавними, а в очах палало темне, глибоке полум'я. Він м'яко накрив її тремтячі зап'ястя своїми долонями й повільно опустив її зброю донизу.

— Ти врятувала мені життя, Кіро, — тихо, але вагомо мовив він, нахиляючись до її обличчя так близько, що вона відчула його теплий подих. — Перший крок зроблено. Ласкаво просимо до мого світу.