Розділ 3. Чужа територія

Автомобіль із тонованим склом мчав нічними вулицями промислового району Нью-Джерсі, занурюючи Кіру все глибше у невідомість. За кермом сидів мовчазний чоловік спортивної статури з шрамом на щоці, який за всю дорогу не вимовив жодного слова.

Коли Escalade зупинився перед масивними металевими воротами покинутого суднобудівного комплексу, Кіра зрозуміла: це була закрита база синдикату Соренто.

Охоронець на в’їзді лише коротко кивнув, і важкі ворота повільно розсунулися. Усередині комплекс виглядав як справжня фортеця: супутникові антени, озброєна варта у чорному тактичному екіпіруванні та десятки камер спостереження.

— Сюди, — коротко кинув водій, відкриваючи їй двері.

Кіру провели до підземного рівня комплексу. Повітря тут було прохолодним, із виразним запахом збройного мастила, бетону й пороху. Натреновані чоловіки з виправкою колишніх спецпризначенців кидали на неї підозрілі, важкі погляди. Вони не звикли бачити цивільну жінку в тендітному пальті у своєму святому святих.

Біля входу до стрілецького полігону їх зустрів кремезний чоловік років сорока з суворим обличчям. Це був Марко — права рука Лоренцо і начальник його особистої охорони.

— Це і є та сама «знахідка», босе? — Марко зміряв Кіру зневажливим поглядом, не приховуючи скепсису. — Вона ж звикла тримати тримач голки, а не зброю. Вона здасться при першому ж справжньому обстрілі.

Кіра вирівняла спину, зустрівши його погляд без остраху.

— Перевіримо? — холодно відкарбувала вона.

Марко усміхнувся куточком рота, але Лоренцо, який якраз вийшов із суміжної кімнати, перервав їхню суперечку одним рухом руки.

— Досить, Марко. Кіра тут за моїм особистим розпорядженням. І вона доведе свої можливості прямо зараз.

Лоренцо підійшов до довгого столу, де лежало розібране тактичне спорядження та кілька видів зброї: від класичного Glock до снайперської гвинтівки Barrett M82.

— Ви повинні звикнути до мого темпу, Кіро, — мовив Лоренцо, стаючи за її спиною. — У моєму світі немає другого шансу. Якщо ти схибиш на секунду — помирає твоя команда.

Він простягнув їй важкий автоматичний пістолет SIG Sauer P226.

— Покажіть, на що здатні ваші руки без попередньої підготовки.

Кіра взяла зброю. Вага була відчутною, але звичною. Вона провела контроль затвора, перевірила запобіжник і встала в стійку перед інтерактивним симулятором бою, що з'явився на стіні.

Раптово Лоренцо зробив крок уперед і став практично впритул. Його ліва рука опустилася на її плече, коригуючи стійку, а пальці правої торкнулися її передпліччя, трохи піднімаючи лікоть.

— Занадто напружена, — прошепотів він прямо їй у потилицю. Його глибокий голос із італійським акцентом змусив дрібні сироти пробігти по її шкірі. — Дихай повільніше. Світло, мішень, серцебиття... Влови мій ритм.

Перший фізичний контакт між ними був просочений струмом високої напруги. Кіра відчула, як її власне серце прискорило хід, але не від страху — від дивного, небезпечного магнетизму, що виходив від цієї людини. Вона насилу змусила себе сконцентруватися на симуляторі.

Постріл. Постріл. Постріл.

Три мішені на екрані спалахнули червоним — точні ураження в голову й серце.

Марко поруч лише здивовано крякнув, а Лоренцо повільно прибрав руки з її тіла.

— Непогано, — мовив він із темною вогняною іскрою в очах. — Але симуляція — це одне. Реальний бій...

Його слова перервав різкий, завиваючий звук тривожної сирени, що оглушливо рознісся підземним бункером. Червоні аварійні лампи заблимали на стелі.

Марко миттєво вихопив зброю з кобури й припав до рації.

— Босе! Сигнал із периметра! Хтось пробив зовнішній бар'єр доків і рухається до підземного блоку! Це люди клану Манчіні!

Лоренцо навіть не здригнувся. Його обличчя перетворилося на залізну маску тотального контролю. Він перезарядив свій пістолет і глянув на Кіру.

— Здається, ваше перше випробування починається раніше, ніж ми планували, лікарю Вагнер. Тримайтеся поруч і не схибте.