ПАРКОВІ ОЗЕРА 1

На околиці Києва біля Голосіївського лісу багато цікавих та історичних місць. Якщо брати за точку відліку мій дім, то й довкола нього є місця з історією, природні родзинки, де відбулося багато новітніх пригод. Зараз мова піде про Феофанію — місцеву перлину, обрамлену лісом, политу водою цілющих джерел, записану в історію. Місце високих роздумів та відпочинку, де зустрічається прадавнє і сучасне.

ДИВОВИЖНЕ МІСЦЕ

Порівняно із моїм будинком та сусідньою "Казкою", масив Феофанія лежить у глибокій чаші. Перепад висот не менше 100 метрів. Хоча на мапі між нами лише коротка вуличка Академіка Лєбєдєва. Та без рельєфу тут нема історії!

Краї овальної долини, на дні якої струменять водні ключі, — Скіфські вали. У 5-6 віки до нашої ери тут буяв степ та шуміло скіфське городище. Донині археологи знаходять наконечники мідних стріл на валах.

500 років тому монахи київської Лаври починаюсь саджати на валах Голосіївський ліс, "сіяти на голому місці". Справа набуває величезної народної підтримки, степ поступово перетворюється на лісостеп із вкрапленням штучних лісових масивів. Тоді ж народжується лісовий масив Феофанія (який тоді ще не мав власної назви).

Назві трохи більше 100 років, першим поселенням — 2600, а лісові — 400-450.

300 років тому для Феофанії (тоді ще Лазарівщині, по імені першого монаха Лазаря) починається історія святих див, цілющих джерел, будівництва великого монастиря, розквіт якого тривав до початку 20-го сторіччя.

В 1917 році монастир закрили та передали науковцям. Саме там у трапезному корпусі в 50-ті роки 20-го сторіччя народився інститут кібернетики та була зібрана перша ЕОМ. Перша в континентальній Європі! Яка випередила перший американський комп’ютер!

В 90-ті роки вже за часів новітньої історії монастир відродився. А у чаші-долині розбили великий парк відпочинку із каскадом озер.

Чим же так вабило людей різних епох це мальовниче місце?

Тим, без чого нема життя — водою! Це унікальний край артезіанської води. Підземні водні горизонти тут нерівні, навіть одне із святих див Феофанії у тому, що вода сама собою тече вгору! Ця природна особливість, крім високої якості питної води, дозволила побудувати монастир високо над долиною. Та ж сама особливість дала змогу пізніше людям викопати ставки. Будь-яка яма у Феофанії швидко наповнюється водою.

Майже все 20 сторіччя Феофанія мала академічну славу. Тут працювали різні інститути НАН України, тут академіки будували дачі для відпочинку на природі.

Три перших ставка прозвали "Паладінськими", бо на їхньому березі стояла дача академіка Паладіна. З початком нового тисячоліття у Феофанії розпочалося велике будівництво. Існуючі ставки розчистили та збільшили, між ними прокопали ще три, зробивши каскад озер, долину звільнили від "зайвих" дерев, вирубавши кілька гектарів лісу. І на "розчищених" місцях висадили екзотичні та декоративні види рослин.

Так частина лісового масиву Феофанія з 2003 року перетворилася на "Парк-пам’ятку садово-паркового мистецтва Феофанія".

І саме це — початок нашої історії.

КАСКАД ЗМІН

Нібито, яка різниця, три озера чи шість? Адже все одно ями викопані штучно! Проте розбудова парку потягнула за собою ланцюжок змін у біоценозі. Без того дивовижне місце стало унікальним, абсолютно неможливим у природних умовах.

Першим змінився мікроклімат. Замість тінистої лісової долині, де корені дерев тримали воду, з'явилася долина з лісом на схилах, та голим дном. Крім постійно пекучого сонця долиною циркулюють спіральні повітряні потоки, справжні вихори. Тому у парку завжди дуже спекотно чи вітряно, або і те, й інше. Нерідко можна спостерігати, коли якась хмаринка ходить по колу над озерами, наче її хтось припнув на ланцюжок.

Болотиста долина стала сухою, бо забагато води пішло в нові озера. Дивна картина: поряд у лісі біжить струмок і на болоті буяють вологолюбні рослини, а за п’ять метрів у парку, щоб прижилися насаджені екзоти, на них працює автоматична система штучного поливу!

Густий підлісок зрізали, газони засіяли травою, яку постійно підстригають. Кілька купок дерев лишили від попередніх часів. Та, втративши захист сусідів від вітру та спеки, багато поодиноких дерев всохло. Дивом вижили і збереглися деякі великі дуби, сосни, липи, верби. Самотужки підтягнулися ближче до людей кущі чорної бузини. Від академічних часів лишилася алея каштанів, бархат амурський, тюльпанове дерево та плодові сади на західному схилі: яблуні, вишні, сливи. Поряд ростуть волоські горіхи.

А в долині замість звичних порід дерев мішаного дубово-грабового лісу на паркових пагорбах з'явилися блакитні ялини, канадські ялини, алейка пірамідальних дубів, зовні схожих на молоді тополі із дубовим листям, декоративні сосни, купка модрин, метасеквої, гінкго, звичні паркові туї, тиси, ялівці, магнолії, кущі бузку, калина звичайна та декоративна, із назвою "снігова куля" за формою суцвіть. Береги нових озер засадили швидкоростучім американським гостем: сумахом оленерогим та південними чинарами, платанами кленолистими із пухнастими кульками плодів та стовбурами, з яких злазить кора.