НАЙМЕНШИЙ ХИЖАК

Десятого червня ще до полудня я повернулася з паркових озер – ходила знімати відео малих каченят та гніздо ластівок. Мою увагу привернуло пташине тріскотіння. Я звернула з асфальтової доріжки в ліс і пішла на звук, сподіваючись роздивитися незнайому пташку, або хоч записати її пісню, щоб потім визначити вид.

На маленькій галявині ріс сторічний дуб з кількома дуплами. Я прислухалася, видивлялася серед гілок, та пташка лише сміялася десь вгорі. По дубу ліз великий жук-олень, а внизу у траві щось зашурхотіло. Я дуже обережно направила камеру вниз.

"Мабуть, лісова миша. Біжить до мене! Невже нарешті вдасться її нормально зняти? Мишки такі полохливі: або сидить нерухомо, наче нежива, або — шурх! — її вже немає..."

Широке листя молодої порослі кленів, яглиці, розрив-трави заколихалося і на галявині з'явилося...

"Таких мишей не буває!!!.. Лише б не злякати, тільки б зловити його в кадр!.."

Просто переді мною вискочила елегантна тваринка з довгим тілом та короткими ніжками. Спинка та голова — рудувато-коричневі, груди й черевце — білі. Тварина невеличка, але вдвічі більша за крупну мишу.

Горностай або ласка! Ніколи не бачила їх так близько! Я не рухалася, і маленький хижак з родини куницевих, повністю зайнятий дослідженням кожного сантиметра галявини, мене не помічав.

І все ж, хто це?

Загадка для вправного детектива! Горностаї та ласки ведуть дуже подібний спосіб життя, мають однакові мисливські звички і зовні їх майже не відрізнити. Лише за розміром. Горностаї більші. Але, в обох видів самці вдвічі більші за самок. Горностаї довжиною від 40 до 25 см, а ласки — 25-10 см. Отже, самка горностая і самець ласки однакового розміру. Лишається єдина прикмета: в горностаїв є чорна китиця на хвості, відома прикраса королівських горностаєвих мантій, в ласок – немає.

Я придивлялася до тварини, але "невідомо-хто" постійно рухався, наче жива крапля ртуті. І не просто кружляв довкола, а стрибав дивними зигзагами, наче хотів бігти одразу на всі боки. Де там роздивитися кінчик його хвоста! Видно, що тварина дуже смілива, цікава і водночас обережна. Я насилу ловила його в кадр, з якого "об’єкт" постійно вистрибував, і фільмувала, щоб роздивитися пізніше, на екрані комп’ютера.

(Згодом я впевнилася, що це — самець ласки, і хвіст у нього рудий, без чорного кінчика). Отже, мені пощастило бачити полювання найменшого хижака на планеті!

Ласка мала або Ласиця (Mustela nivalis, рос. Обыкновенная ласка) — найменший хижак Землі, вправний мисливець, як всі в родині Куницевих. Основна його здобич — гризуни. Латинська назва роду Mustela і означає "мисливець на мишей", мишолов. Nivalis латиною "сніговий", тобто білосніжний — натяк на зимове біле хутро ласок та горностаїв. Щоправда, зимова шубка деяких ласок трохи жовтувата, а ті, що живуть у південних безсніжних районах, на зиму взагалі не біліють.

Зустрічаються ласки по всій Європі, Північній Азії та Північній Америці в найрізноманітніших місцевостях: в лісах, на луках, у лісосмугах, чагарниках, степах, преріях і прибережних дюнах, біля сільськогосподарських угідь, в садах, амбрах. Навіть у горах до висоти, принаймні, 3860 м. В Україні ласка поширена в усіх природних зонах.

І все одно дуже дивно спостерігати ласку так близько від мого дому. Неподалік, за парканом починаються городи, приватні будинки, в кількох метрах від нас — асфальт, машини, околиця великого міста. А на лісовій галявинці полює дикий звір. Дуже маленький та симпатичний. Але страшенно хижий!

В ласки гострі кігті та зуби, гострий зір, гострий нюх та миттєва реакція. Її мисливський почерк — вбивчий укус в потилицю. Вміння вбивати в ласок та горностаїв вроджене. Новонароджені ласки, яких задля наукового експерименту забирали від батьків, без навчання та стороннього прикладу починали полювати на мишей на 50 день від народження, коли в них ще навіть не відкрилися очі!

Темні оченята малого мисливця на галявині блищали цікавістю до всього навколо. На кожному кроці напрям його руху змінювався. Він досліджував кожну шпаринку, кожен кущик, кожен сухий листик і в той же час не помічав, що наближається до моєї ноги. Було цікаво подивитися (та зафільмувати), що він зробить, коли підійде впритул. А якщо схоче скуштувати мене на зуб? Підійде та вкусить за п’ятку! Якщо посунути ногу, він злякається та втече, чи навпаки, кинеться? Хто знає тих природжених вбивць? Краще не рухатися...

— А ти, взагалі, знаєш, що я не дерево? — спитала я, коли ласка вже майже торкнувся носом підошви моєї в'єтнамки.

Почувши людський голос, малий дослідник прожогом відскочив метрів на десять. Але скоро знову виписував зигзаги в кущах і обходив галявину з іншого боку. Я не весь час бачила його, але постійно чула шурхіт сухого листя та хвої під лапами. Ласка переставляв одразу дві передні лапки, потім стрибав двома задніми.

Раптом мисливець зник. В лісі стало тихо. Я повільно обійшла навколо дуба — нікого. Наче крізь землю пропав!

Через кілька хвилин в лісі знявся легкий вітерець, затріпотіло сухе торішнє листя, знову почулася тріскотлива пісня тієї пташки, яка мене сюди заманила. А я про неї зовсім забула! І, наче пташиний крик був сигналом, як з-під землі вискочила ласка.