ГАРНЕ МІСЦЕ ПОРОЖНІМ НЕ БУДЕ

Вам цікаво, чи влаштовували ще білки своє гніздо біля мого балкону? Звісно, я розповім продовження "рудохвостої" історії. Але трохи згодом.

Кілька років білки до своєї урбаністичної домівки не поверталися. А тим часом на їхньому місці оселилися нові сусіди...

*****

Знову буяв травень. Виходячи на балкон, я з тривогою та цікавістю позирала на прямокутну дірку розміром з цеглину під самим дахом. Але схованка в стіні лишалася порожньою. Можна сказати, це мене влаштовувало. Спостерігати за шаленою рудохвостою сімейкою дуже цікаво, але маленькі білочки — це велика відповідальність. Минулих пригод із падіннями з п’ятого поверху, штучними поверненнями в гніздо та "рекетом" мені вистачило надовго. Отже, я навіть сподівалася, що "таємна кімната" навік лишиться порожня. Так спокійніше.

Але хіба така гарна надійна схованка — маленька зовні, та простора всередині може довго лишатися вільною? Недарма є приказка: "Гарне місце порожнім не буде!"

Першим помітив нових сусідів наш пильний вартовий котик. Він багато сидів на балконі та спостерігав за птахами. Це безпечно, балкон у нас закритий. На єдине відкрите вікно завжди ставимо міцну раму із двошаровою сіткою — дрібною синтетичною від комах та сталевою — від кота. Бо спокуса велика: час від часу котик не витримує знущань "вільних сусідів", стрибає за якоюсь пташкою і якби не сітка... А подивитися з нашого балкону є на що.

Інколи думаю: де я живу? У столиці, чи посеред дикого краю? З одного боку балкона вид на гніздо горобців. Теж знайшли дірку під дахом, не ту, де були білки, а меншу, на два метри далі. Голосно цвірінчать, постійно влітають та вилітають зі стіни, показують фокус "проходження крізь стіну". Цікаво, що це не хатні горобці, а польові (Passer montanus, рос. Полевой воробей). Їх легко відрізнити за коричневою "шапочкою" та чорними плямками на щічках. Зовні батьки-горобці однакові. Та коли їжу приносить татко, він сидить на карнизі перед гніздом і довго цвірінькає з повним ротом, мабуть, рекламує своєму маленькому жовторотику, яку корисну смакоту він приніс. В дзьобі тримає щось рослинне, зелененьке, ніби сережки з ліщини.

Далі на дереві татко-Шпак ще голосніше рекламує хруща як найкращу та найпоживнішу їжу для своїх малят. Виводок маленьких шпаків ще до вильоту з гнізда з'їдає в середньому 8 тисяч хрущів!

З іншого боку балкона в шпарині між бетонною плитою даху та залізним навісом живуть чорні серпокрильці. (Apus apus, рос. Черный стриж). Звичайний вид міських птахів з найдовшими крилами, такими великими відносно довжини тіла, що серпокрилець не може злітати з рівної поверхні — крила заважають. Серпокрильці не сідають на землю, а чіпляються за стіни, а на горизонтальній поверхні шукають приступку — бровку чи сходинку, з якої легше стрибнути та полетіти. Коли серпокрильці ширяють високо в небі та пронизливо кричать звідти, це нікому не заважає.

Але "наші" серпокрильці полюбляють екстремальну гру. Починають кружляти низько, по великій орбіті. Збираються у зграйку від двох до шести птахів, набирають швидкість і раптово стрімголов летять в стіну будинку. Коли до зіткнення лишаються лічені сантиметри, задні у ланцюжку відчайдушно верещать тому, хто летить першим: "Повертай!!!"

Якщо ватажок встиг зробити фантастичний віраж та вправно відвернув, всі з радісним вереском летять за ним, повз балкон, наче прив’язані. Знову розганяються та повторюють маневр. Якщо перший птах не встиг відвернути вчасно, він чіпляється кігтями за стіну та зависає. Одразу ж на нього налітає наступний, вони разом падають донизу, лише при самісінькій землі вирівнюють політ і йдуть на нове коло.

В таку гру серпокрильці-екстремали грають кілька годин на день, їм не набридає. Тренують вищий пілотаж маневрового польоту. Вигляд та звук це має точнісінько як атракціон "американські гірки". Тільки повітряні. Коли їм нарешті час спати, серпокрильці по черзі чіпляються за край шпарини під дахом та пролізають всередину. Хоча важко повірити, що там може хтось жити, окрім величезних шершнів — це найбільш неприємні наші сусіди, які теж просто обожнюють стіну поряд з моїм балконом.

Горобець, сидячи на вузенькому карнизі, сердито цвірінчить — лається на серпокрильців, які несуться повз нього. Мовляв: "Чого  галасуєте, як скажені, в мене дитина спить!" Один "екстремал" хотів трошки перепочити, з розгону вчепився у виступ біля гнізда горобців. Горобець миттєво скинув його зі стіни і сам полетів донизу разом з "порушником кордону приватної власності". Сподіваюся, обидва не постраждали. Коли це питання захисту діточок, навіть дрібний птах відчуває себе щонайменше орлом!

 Кота, який день за днем бачить подібні шоу, здивувати складно. Але я помітила, що кожен вечір котик виходить на балкон, сидить тихо та напружено і дивиться великими очима на схованку над балконом — демонструє азарт мисливця.

Невже там хтось є? Знову білки?!

Я уважно приглядалася до схованки — білок точно немає. Що ж таке бачить та чує кіт, чого не бачимо ми?

Деякий час це лишалося загадкою. Кіт спостерігав за схованкою кожен вечір, але недовго, десь півгодини. Потім втрачав інтерес і лишав свій бойовий пост. Я думала, він дивиться на щось тимчасове: на серпокрильців, або на дах балкона сів голуб, ходить та кепкує з кота, бо спіймати пташку крізь скло неможливо. Але розгадка виявилася значно цікавішою.