ІСТОРІЯ РУДОХВОСТИХ (гніздо білок-3)

Навесні, коли білченята разом із матусею залишили гніздо в стіні мого будинку здавалося, що продовження цікавої, та надто нервової історії не буде. Але пройшло півроку і восени у "таємній кімнаті" — схованці в цегляній стіні під самим дахом, знов оселилася білка.

Дивна білка... Хутро темне, з мідно-червоним полиском, величезні вуха з довгими китицями та дуже серйозна мордочка із дивним поглядом. Це ж Філософ!

Невже правда, його ніхто не з'їв, і наш улюбленець повернувся у рідний дім? А швидше, сховався подалі від невпинної метушні світу інших білок. Філософ виріс, але лишився тим самим тихим мрійником. Годинами сидів на краю схованки, спостерігав та думав про своє. Не бачила, щоб він робив запаси, але зиму Філософ якось прожив, а потім повернувся в природу.

Наступного року жодних білок до весни я не бачила. Але білка-матуся таємно захопила гніздо, зимувала там та вправно переховувалася. Це з’ясувалося лише згодом, коли народилося білченя. Тобто, не одразу, а в квітні, коли білченя підросло настільки, щоб "виходити в люди".

Цього разу малюк був єдиний. Це вже дивно, зазвичай вивірки народжують 4-10 малюків. 

Унікальне білченя було чималеньке, вгодоване, з непропорційно великими, косо зрізаними вухами із довгими китицями. Довжелезний хвіст, круте чоло та суворий погляд темних оченят. Геть не схоже на білячу цікаву, довірливу, легковажну вдачу. Тільки колір звичайний — такий самий рудий, як матуся. А от з Філософом він не мав нічого спільного. Вигляд у новенького був не просто загадковий, а трошки загрозливий. Він або не виспався, або обмізковує якийсь шалений витвір білячого інтелекту. Знаю я цих "зоо-білявок"!

— Такий великий! — сказала моя хрещениця Лєрка, коли побачила новенького. — І тільки один... Назвемо його Акселерат?

Поки ми вигадували імена, саме повернулася білка-матуся. Недовго пробула у гнізді, почесала малого за вушком та за своєю звичкою з'їхала головою донизу по залізній трубі, що абсолютно невідомо для чого проходила від третього поверху до п’ятого та була вмурована в дах. Мабуть, у план будівництва входив спеціальний пожежний ліфт для білок.

Новеньке білченя пильно подивилося вниз, куди зникла матуся. Висунулося далі з гнізда та поставило лапки на трубу...

— Ні-ні-ні!!! — злякалися ми з Лєркою, бо вже надто добре знали, як легко перші білячі виходи в світ можуть обернутися вільним падінням.

Крізь скло білченя нас не чуло, або йому чхати було на людські застереження. Новенький миттєво з'їхав по трубі головою вниз, так само, як мама. Такої спритності не виявляв ніхто з попереднього виводку!

— Акселерат!!.. — вимовили ми хором, дуже здивовані.

Коли труба закінчилася, білченя з розгону впало на найближчу яблуню і чіплялося там за гілки низько над землею.

— Пішли ловити його, — сказала Лєрка. — Влізти нагору сам цей вундеркінд ніколи не зможе.

Ми вийшли на вулицю, щоб розпочати звичну операцію "Повернення". Але зняти білченя з дерева складніше, ніж зловити на асфальті. Акселерат злякався, піднімався все вище, переліз з яблуні на виноград, а потім став повільно, але впевнено повзти вгору по трубі! І сховався в гнізді, наче нічого не було.

— Просто якесь "супербілченя"! — сказала я.

Здавалося б, з Акселератом в нас не буде жодних проблем. Він вправно бігав по даху балкона, жодного разу не впав, а якби й впав, міг би повернутися самостійно. Через кілька днів Акселерат покинув гніздо і почав звичайне біляче життя десь в горіховому садку. Але зранку та ввечері обов’язково навідувався у гості. Ми постійно бачили його на плодових деревах під балконом, або на винограді. Гуляв Акселерат завжди сам, без мами.

Але вище четвертого поверху "супербілченя" не піднімалося. Сусідка знизу — моя подружка та тезка, лишала для нього на підвіконні різні ласощі. Кожен вечір Акселерат приходив збирати данину.

Одного дня сусідка насушила сухарів у духовці, поставила на стіл, щоб охололи і пішла в магазин. А коли повернулася... кухня мала такий вигляд, наче нею пройшло військо Чінгісхана!

У відсутність сусідки завітав Акселерат. Вікно було трохи прочинене, наше геніальне білченя побачило їжу і полізло всередину. Погризло що знайшло на столі, вивернуло кілька горщиків з квітами, наставило скрізь слідів брудних лап, а сухарики, скільки встигло, перетягнуло на підвіконня, мовляв, це все моє! Як ви сміли не залишити мені "данину"?! І вчасно втекло з кухні до повернення господарів.

Після цього випадку Акселерат отримав бандитське прізвисько "Рекет".

Сусідка доповідала мені, чи був "Рекет" сьогодні, або я сама питала: "Рекет був?" — і переказувала іншим, як справи в Акселерата.

Одного вечора мама подружки не встигла вчасно прочинити вікно, а гостинці лишила всередині. Коли Рекет прийшов, то страшенно здивувався: він бачив приготовану для нього їжу, та не міг її взяти. Що може зробити невеличка пухнаста тваринка, якщо її прикро образили?

Все що завгодно!

Сусіди дуже злякалися, коли почули, що їм вибивають кухонне вікно. Страшний звір з палаючими очима стукав лобом у скло та хропів, наче розлючений кінь. Подружка навіть фотографувала таке видовище, нажаль, крізь скло фото вийшли нерізкі. Рекету нарешті відчинили, він з'їв маленький коржик та пішов дуже невдоволений.