ІСТОРІЯ РУДОХВОСТИХ (гніздо білок-1)

Здається, що незвичайного можна розповісти  про білок? Всі їх бачили і більш-менш уявляють характер цієї тваринки. Щоправда, вчені досі не можуть пояснити звідки пішла назва "білка", адже ці гризуни зовсім не білі.

Їхня наукова назва Вивірка звичайна або лісова, або руда. (лат. Sciurus vulgaris, рос. Обыкновенная белка). Російською, поряд з "білкою" цих тварин називають векша. Назви багатьма європейськими мовами схожі на "вивірку". Є версія, що це від слов’янського "вивертатися", всім відомі акробатичні здібності цієї тварини. Або назви похідні від грецького "скіурус" ("скіа" – тінь, "ойра" – хвіст). Коли давній грек казав, що бачив "хвостату тінь", його всі розуміли. А чому — "білка"? — лишається загадкою.

Мені пощастило дуже близько спостерігати цих рудохвостих створінь, коли їхня трохи божевільна сімейка оселилася поряд з моїм балконом.

Взимку я помітила на кухонному підвіконні білочку. Тобто першим її побачив мій котик, кинувся до вікна і привернув мою увагу. Тварини з великою цікавістю дивилася одна на одну, між ними було скло. Ми живемо на п’ятому поверсі, і всі дерева або нижчі за моє вікно, або ростуть далеко. Але поява білочки не була дивиною: п’ять поверхів нашого дому оплітав старий виноград.

Навіщо білочка прийшла до людей я спочатку не здогадалася. Думала, це випадковість. Наш будинок стоїть на краю міста, поряд — горіховий сад та лісовий масив — звичне місце для білок. Але білочка з'являлася кілька разів, дражнила кота. А одного разу дуже мене здивувала. Я була на балконі і раптом тонка залізна труба, що невідомо для чого вмурована в дах будинку, затремтіла та загула, наче по ній хтось ліз! Труба могла витримати людину, але обривалася високо над землею, на рівні третього поверху. Короткими стрибками по трубі піднімалася білка. Вигляд у неї був дивний: щоки роздулися, голова стала вдвічі більша. Що це таке?

У стіні старої цегляної пятиповерхівки під самим дахом з невідомих причин просто біля мого балкону утворилася "схованка" — дірка, розміром із цеглину. Повз схованку проходила труба. Білка влізла в схованку на стіні та зникла. Скоро визирнула з нормальною мордочкою, хитро подивилася на мене і з'їхала по трубі головою донизу. На рівні третього поверху з розгону перескочила на гілки дерев та втекла.

"Ага! Білка принесла у роті якісь припаси, наче хом’як. Мабуть, горіхи зібрала і заховала тут. Як цікаво!"

Якби знала, що на мене чекає далі, я б так не тішилася зі свого відкриття.

*****

До весни я більше не бачила "свою" білку. Майже забула про неї. Але один травневий ранок забути неможливо.

Я побачила руду "сусідку" в схованці на стіні. Білка мене теж помітила, з'їхала по трубі, наче пожежник за терміновим викликом (тільки головою донизу) та зникла десь на деревах. А з гнізда визирнула ще одна маленька руда мордочка. Білченя! У нас живуть дві білки! Матуся та... двоє білченят?

Поряд з першим рудим малям визирнуло друге. Якщо не бачити поряд дорослу білку, одразу й не здогадаєшся, що це дітки. За розміром досить великі... от тільки лазити та стрибати геть не вміють. Обережно-обережно перше більш сміливе білченя висунулося далі з гнізда, простягнуло лапку, зачепилося за край балконного даху... Після кількох невдалих спроб перелізло-таки на дах. Друге трохи впевненіше полізло за ним. А з гнізда визирнуло третє! Побачило, що брати чи сестри весело тупотять лапками по даху і обережно приєдналося до них. А на краю схованки з’явилося... найменше та найсмішніше білченя в світі! З величезними вухами, що складалися віялами, найтемніше з виводку — не золотаве, а майже червоне. Мабуть, такого кольору був їхній татко.

У звичайних вивірок багато підвидів, їх розрізняють за кольором спини та хвоста. У Криму акліматизовані сірі вивірки з маленькими круглими вушками без китиць. Це північна група, у Сибіру їх звуть телеутками. У гірських районах зустрічаються майже чорні карпатські білки. Чорних вивірок можна зустріти і в східних областях України, навіть у степових районах. "Чорна білка" — звучить дуже дивно, наче "білий арап".

А цей маленький красунчик був червоним. Наймолодше білченя похмуро зиркало на ігри родичів, але на дах лізти не ризикувало. Чому, чому в мене немає фотоапарата або відеокамери?!

Через деякий час повернулася білка-матуся. Дітки один за одним шаснули у гніздо і зникли. Я зазирнула у схованку. Прямокутна горизонтальна дірка в стіні видавалася порожньою і занадто малою навіть для однієї білки! Щоправда, мені не видно один край, сантиметрів п'ять. Отже, там таємний прохід на горище!

Як? Коли? Звідки ці рудохвості взялися?

Нормальні білки живуть на деревах, у дуплах або будують гнізда на гілках, які називаються гайна. Поряд — горіховий сад, ліс, алея тополь — самі дерева! Але ця білка обрала для гайна цегляну стіну, де замість стовбура дерева залізна труба. Оригінальний дизайн!

У розмноженні білок є два річних піка: зимовий та літній. "Зимові" білченята народжуються в лютому-квітні. Літній пік починається з травня... Зараз травень, отже, мої — літні? Ні, вивірки народжуються сліпими та голими. Щоб виросло хутро, відкрилися очі, потрібен місяць. Точніше на 35-й день після народження білченята можуть вперше визирати з гнізда, бо тоді в них з’являється слух, а разом з ним і цікавість до дослідження зовнішнього світу. Отже, ці малюки народилися в середині квітня.