Пролог

Дівчина стояла на краю даху великої будівлі і дивилася вниз на людей що вічно поспішали кудись, і безліч машин, що поїжджали.Вона думала чому в людях стільки зла та темряви ? Звідки вона береться ?З яких глибин вилазить ? Чи ми народжені такими?. Це запитання вона ставила собі вже дуже давно, але ніяк не могла знайти правильну відповідь. Чому люди творять жахливі речі ?Скільки насильства в світі? Скільки зла?. І це вже ніяк не виправити, люди непоправні. Вона згадала всі слова сказані на її адресу людьми ,, Уродка, дивіться на неї вона така жалюгідна, тупиця, краще б тебе не було, сдохни' . всі голоси пролітали в її голові і врна не могла зупинити цей потік.Іларія завжди намагалася розуміти людей і бачити в них найкраще, але не виходило. Лише одна людина була для неї особливою. Ларс, він завжди був для неї підтримкою і промінцем світла її брат.

---- Сподіваюся коли- небудь ти зрозуміеш і пробачиш мене. Тихо прошепотіла дівчина. У кишені її джинсів завібрував телефон, вона витягла його на екрані світився виклик. Іларія взяла слухавку.

---- Іларія ти де?.Пролунав схвильований юнаковий голос. 

---- Іларі, будь ласка, повернися додому, або скажи мені де ти зараз, я тебе заберу.Дівчина слабо посміхнулась і прошепотіла. 

---- Я люблю тебе ,пробач. Голос на іншому кінці зомовк, після чого тихо спитав. 

---- Де ти? відповідай будь ласка, що б ти там не вирішила не роби цього чуєш, будь ласка. 

---- Вибач, я так більше не можу, я втомилася. Дівчина випустила телефон з рук і він упав на бетонний виступ даху. З телефону лунали крики та благання, та вона вже нічого не чула і востаннє прошеплтіла. 

---- Вибач. Останній крок, вирішальний і темрява.