1. Бабуся Розі

На маяк
Розділ 1. Бабуся Розі.
Синє небо давно перестало бути яскравим. Ні, зима ще не настала, і до осені є час. Так буває, коли найяскравіші сонячні промені проглядають смугами не лише на небі. Вони світять через нас, ніби натякаючи «забудь все, йди далі».
Так і було того дня, коли сонце проганяло геть примарну ніч.
- Якби я могла володіти ніччю, ми рідко бачили б сонце. Ти мене чуєш? Бабуся?
- Я що тобі, молоде дівчисько?! Не можу так швидко йти! - З обуренням оголосила Розі.
Не дивлячись на ранок, бабуся Ельзи була в гарному настрої. Сьогодні відбувався захід у центрі їхнього містечка. Бабуся Роза зрізала найкрасивіші півонії у своєму палісаднику, сподіваючись продати їх дорожче. Напередодні було випечене медове печиво, пиріг з брусниці та найсмачніший липовий мед із пасиків дядька Тома, котрий вже чекав у кошику.
- Поспішай. Нам час їхати.
- Ох, це дівчисько, і 2х хвилин почекати не може.
- Бурчи, бурчи...
Довго посміхаючись, Ельза завела свій форд, спрямовуючи машину вздовж маленьких вуличок, де будинок у будинок переважно жили самотні люди. Ельза й сама жила самотньо зі своєю бабусею. Її батько був пілотом, а мати стюардесою. Пройшло 6 років з моменту їхньої загибелі, і все, що від них залишилося на прощання, це французький спанієль. Ельза давно мріяла про цуценя, але батьки були проти. Звичайно, вона рада Баскі, але подарунок такою ціною нікому не потрібний.
- Ти швидко їдеш!
- Ба… Перестань, будь ласка.
- У батька, Джо теж був таким. Вічно кудись поспішав і бунтував з приводу.
Ельза не хотіла продовжувати розмову, вичавила газ і помчала швидше за звичний.Роза була пригнічена і обурена вчинком онуки. квартал, що залишився, вони проїхали мовчки.
- Скільки триватиме захід? – дістаючи півонії поцікавилася Ельза
- Ти ж знаєш. До вечора.
- Я заїду о сьомій. Влаштує?
- Не варто, голубко. До сьомої у нас зустріч ДВВ (Дами Віку), ми поїдемо до Тіма, ти ж знаєш який у нього ресторан - в її очах засяяли вогники спогадів. - Потім нас забере Майк, чоловік Марієтти. Ти її пам'ятаєш? Вона передала тобі ту милу сукню на виступ, ви ще ставили Шекспіра чи когось… Ах, не пам'ятаю.
Поки бабуся Розі не пустилася в рознос, Ельза швидко цмокнула її в обидві щоки і пообіцяла бути вдома. Дорога назад склала набагато менше часу, чи настрій так вплинув, чи розмова з бабусею. Ельза відчувала занепад сил і почуття тяжкості, що наростало.
– Спати. Спати. Спати… - бубніла під ніс Ельза, дерючись сходами до своєї кімнати. - 5 хвилин перепочину і поїдемо.