Частина Одинадцята: Нарешті зустріч

Політ Лісабон-Київ тривав всього три з половиною години. Оксана покидала Португальську столицю із важким серцем, але водночас і з радістним тріпотінням внизу живота. Нарешті вона побачить рідну домівку. Поїде одразу в село до старої Сяні, стосунки із батьком розірвані назавжди. Вона ще не повністю оговталась від сліз матері у кабінеті Карвальо.

Оксано, Оксано, - засуджуючим тоном повторювла матір. - Не встигла ти в Україні наробити промлем, як приїхала сюди і тебе виганяють із країни. Ти ходячий кримінал!

Капітан пояснив Ванесі, що Оксану відправляють не так тому, що вона була причетна до пограбувань банкоматів, а у цілях її ж власної безпеки. Адже за ґрати кинуть лише виконавців, а головний організатор справи, колишній командос, Бенжамін Кардозо, якого у банді кликали “батько” за недостатністю доказів залишатиметься на волі. І ця людина є дуже небезпечною для життя Оксани. Від’їзд із Португалії залишався найкращим виходом із даної ситуації.

Так, Оксана їх усіх здала. Здала цинічного Діоґо, що залишив її напризволяще у ту жахливу ніч на весіллі, здала хлопців і здала Лукса. Як все ж таки близько одна до одної ходять любов і ненависть. Вона зненавиділа свою любов і напевне знала, що більше ніколи в житті нікого не покохає. Цей світ безжальний і жорстокий, Оксана постановила, що відтепер думатиме тільки про себе. Але ж був ще Дзьодзьо. Ні, вона ще не зовсім втратила віру у людство, адже там, в Україні, у якійсь смердючій тюрмі жила-дихала людина з великої букви, котра взяла на себе її злочин. Перед від’їздом Оксана підійняла матрац зі свого ліжка і обережно зібрала всі купюри. Перерахувала: п’ятдесят п’ять тисяч. Обережно склала у коробку, накрила зверху одягом і цукерками і відравила українськими перевізниками, як звичайнісіньку посилку бусом до Старої Солі. Стара Сяня посилку отримала, Оксана зателефонувала і попросила до її приїзду не розкривати. Як добре, що капітан Карвальо повірив у те, що вона всю зарплату Діоґо одразу витрачала.

Оксана мала на меті всі гроші до копієчки віддати Дзьодзеві на хорошого адвоката або ж просто-напросто дати хабара, щоб його відпустили.

Київ зустрів зовсім нелітнім проливним дощем і вітром, проте превелика радість заповнила усе її єство, як тільки-но дівчина ступила на рідну землю. Потрібно було знайти транспорт до залізничного вокзалу і вона направилася до розташованого неподалік скупчення автомобілів.

Оксана перейшла по пішоходному переходу і побачила знайому постать. Десь вона вже бачила цю манеру ходити хитаючись із сторони в сторону із смішно звисаючими руками. Якби такий випадок зняли в кіно, чи описали у книзі, ніхто б звичайно не повірив, що у реальності так буває. Але ж це було не кіно, я справжнє життя, яке малює іноді такі випадковості і повороти долі, що сама людина цього не змогла б придумати.

- Дзьодзьо! - радісно закричала і замахала руками.

Хлопець підбіг до неї.

- Я очам своїм не вірю, Оксано! - він зняв сонячні окуляри і міцно обійняв. Як ти тут опинилася?

Повернулась, як бачиш додому. Який ти став! Волосся відростив. Вибач за питання, але чому ти не в…

 -Не у в’язниці? - притишив голос Дзьодзьо. - Давай ми не тут про це поговоримо. Зараз мушу одну людину в аеропорту зустріти і відвезти до міста, займе біля півтори години. Ти зможеш на мене зачекати?

- Дзьодзю, на тебе я чекатиму хоч цілу вічність!

Почувщи ці слова хлопець аж засяяв.

- До скорого! - махнув.

Вона змінилась. Округлилися форми, трохи відросло і пасмами вигоріло на сонці волосся, загоріла шкіра. Навіть у столиці Дзьодзьо не зустрічав таких красунь. Цікаво буде познайомитись із нею новою, адже за ці два роки у неї напевне, як і в нього багато чого відбулось. Вона саме та, кохання усього його життя, сьогодні Дзьодзьо остаточно в цьому пересвідчився. Назад по дорозі до аеропорта він потрапив у корок і замешкався аж на цілих дві години.

Хлопець перехвилювався, аж спітнів, та коли зайшов у аеропорт, Оксана все ще була там. Пила каву за високим столиком.

- Слава Богу, ти все ще тут!

- Я ж сказала, що чекатиму хоч вічність. Ну і гидота тут кава.

- В Португалії, мабуть, краща? - засміявся. - Поїдемо кудись вечеряти?

- А можна десь сала поїсти? Страх як захотілося сала і квашеної капусти. В Португалії цього не було.

- Дзьодзьо засміявся.

- Пішли, будемо задовільняти твої забаганки.

Вони приїхали на сам Хрещатик і зупинили свій вибір на затишній піцерії. Оксана замовила окрім піци ще багато їжі і на здивований погляд Дзьодзя просто відповіла:

- Ти просто не уявляєш наскільки я голодна. Як я стомилася за ці два роки. Розкажи мені про себе. Як ти, чим займаєшся?

Дзьодзьо скорочено розказав їй, як вибрався із в’язниці і як влаштувався тепер в Києві. Оксана розказала в яку історію вляпалась у Португалії і що ця країна для неї тепер закрита.

Дзьодзю, я привезла чимало грошей і я б хотіла їх віддати тобі, як подяку за все, що ти для мене зробив. Звичайно, цей жест не зможе компенсувати пережитого тобою, але це найменше, що я можу для тебе зробити.

- Оксано, - ніжно подивився на неї хлопець і взяв за руку. - Мені не потрібні твої гроші, у мене все, як бачиш добре. Мені потрібна ти.

Дівчина насторожилась:

- Тобто?

- Я люблю тебе, ще з самого дитинства. Будь ласка будь зі мною, - він поцілував її руку.

Оксана змовчала і подивилася у вікно.

- Не мовчи, скажи щось!

- Я подумаю Дзьодзьо, можна?

-Звичайно! Я терпеливо чекатиму на відповідь. Поїхали до мене?

Дзьодзьо знімав невеличку квартиру на пару з іншим хлопцем на Оболоні. Дзьодзевий  співмешканець  із банкою пива і в трусах якраз дивився телевізор, коли вони зайшли. Тільки-но побачивши їх він втік у свою кімнату. Дзьодзьо зніяковіло пожав плечима. Квартира була досить чистою як на двох молодих парубків, якщо не рахувати пари залишених банок від пива на підлозі біля дивану. Оксана довго приймала душ і важко обдумувала свої наступні кроки.  Нарешті вийшла і замотана у рушник зайшла до Дзьодзя у кімнату. У хлопця перехопило дихання, коли вона скинула рушник на підлогу і голісінька обійняла його. Цієї ночі Оксана зрозуміла, що Лукс ніколи по-справжньому її не кохав. Дьодзьо показав їй, як щиро може кохати чоловік. Він ніжно цілував кожен сантиметр її тіла, уважно питав, що їй подобається і чого хотілося б саме їй. Дбайливо накрив дівчину теплим покривалом, коли все закінчилося і приніс чаю. У Дзьодзевих очах вона читала невимовне кохання і відданість. Він був щасливий.