Частина Дев'ята: Персей визволив Андромеду

- Це Кондратова 9? - запитав захеканий Дзьодзьо в охоронця, що сидів на вході у скляній будці.

- Ну допустим, чого тобі тут треба?

- Я до Степана Чорного.

- Тобі назначено? Прийомні дні тільки по вівторках.

- Ні, не назначено, це особисте і дуже термінове, я маю йому дещо сказати.

Зараз, зачекай, -  охоронець був нерадий хлопцю, який прийшов сюди під кінець робочого дня. Він взяв трубку телефона, що висів на стіні і нажав якусь кнопку: Ало, Ліда, тут до Степана Михайловича прийшли. Каже терміново щось. Тебе як звати? - запитав у хлопця.

- Дзьо… - хлопець затнувся. - Персей, мене звати Персей.

- Ти, що жартуєш?

- Ні, це справді моє ім’я. Зараз покажу вам паспорт, - Дзьодзьо театрально почав ритися по кишенях.- Ех, біда! Вдома забув. Та ви йому передайте - Персей, він мене знає! - впевнено збрехав.

Охоронець скривив дуже невдоволену гримасу і захитав головою.

- Каже, Персей його звати. Та наче правда, може якийсь із донбаських греків, ага, добро. - поставив слухавку: Зараз, зачекай, - звернувся до хлопця. Ти грек?

- Ага, з Донбасу.

Задзвонив телефон, охоронець відповів і ще більш невдоволено захитав головою. Вийшов і наказав Дьодзеві вивернути кишені і обшукав його.

- Ти не міг ще пізніше прийти? Третій поверх, кабінет 45.

Дав йому пропускний талон.

- Мій робочий день закінчився, як вийдеш, поставиш пропускний на віконці і напиши, будь ласка, годину твого виходу. Давай! - і пішов собі геть.

Пройшовши турнікет, Дзьодзьо підійнявся наверх по килимованих червоних сходах і постукав у двері.

- Так-так, заходьте, - почув жіночий голос.

Всередині побачив прекрасну молоду секретарку із кучерявим рудим, як вогонь, волоссям і глибоким декольте. Йому аж перехопило подих.

- Присядьте поки, у Степна Михайловича зараз дуже важлива телефонна розмова. Він, на відміну від багатьох інших депутатів не покладає рук до кінця робочого дня, а іноді і більше. Зробити вам кави чи чаю?

- Можна чаю, будь ласка.

- Звичайно! - секретарка встала з-за столу продемонструвавши свою розкішну фігурку в обтягуючій бежевій спідниці, що закінчувалася густим мереживом на колінах і поцокала на тоненьких підборах до столика із електричним чайником, що стояв біля вікна.

“Ліда- Лідонька, будеш ти моя!” - напророкував собі Дзьодзьо. Вони весело теревенили з Лідою про те  про се аж поки із кабінету вийшов до них сам Качанів дядько - високий підтягнутий чоловік, із охайно підстриженим чорнявим  волоссям, що гарно контрастувало із білим комірцем сорочки, який визирав з-під темно-синього светра.

- Добрий вечір, - привітався він до Дзьодзя. -Вибачте, що змусив чекати. Чим я можу вам допомогти?

- Добрий вечір, я… - Дзьодзьо підвівся, та розгубився, слова застрягли у ньго в горлі. Він відчув, як на його лобі виступили краплі поту і шалено почало битися серце та дзвеніти у вухах. Хлопець похитнувся і прижав долоню до грудей.

- Вам зле? - запитав схвильовано чоловік.

- Серце, - ледь спромігся промовити Дзьодзьо.- В мене, здається, серцевий напад.

- Лідо принеси води і відкрий вікна! - він кинувся до Дьодзя, який вже скорчився в три погибелі. Дзьодзьо відчув, як його серце із шаленого ритму почало переходити до дуже слабшого, як згасаюча свічка і зрозумів, що він помирає. Жах смерті охопив усе єство, ноги почали тремтіти, йому здалось, що він вже вийшов зі свого тіла і споглядає за собою і всією ситуацією зі сторони.

Качанів дядько привів Дзьодзя до тями виливши йому на голову склянку холодної води.

- А тепер відіжмися від підлоги 30 раз! - скомандував.

- Я не можу, я помираю, - відповів Дзьодзьо.

- Ще й як можеш! В тебе панічна атака. Відіжмись через “неможу” і все пройде. Давай! Я рахуватиму.

Дзьодзьо скорився і почав віджиматися. Як підвівся,  справді полегчало.

- Що ж за випробування випали на твою долю хлопче, що в такому молодому віці твої нерви вже так розхитані?

- Персей визволив Андромеду! - випалив ні з того ні з сього Дзьодзьо.

Чоловік на якусь мить нахмурив лоба, а тоді голосно засміявся.

- Ааа згадав! Згадав! Все! Більше ані пари з вуст, - жестом защепив уявну блискавку на роті звернувшись до хлопця і хитро підморгнув. - Лідонько, виклич нам автомобіль, будь ласка, і на сьогодні ти вільна.