Частина Восьма: Цигани плачуть

Лукс попросив  нічого не розказувати Діоґо про те, що сталося. Оксана й сама розуміла, що краще тримати роботу та особисте окремо.  З допомогою Діоґових грошей почала навчатися у спортивній школі і на підставі цього їй відкрили візу. Яке щастя було займатися тим, що любиш! Інтенсивні тренування зранку, після обіду - навчання за партами. У своїй групі вона була єдиною іноземкою, якщо не рахувати румуна, котрого батьки привезли у Португалію, коли тому був усього рочок. І у своїй групі, та й у всій школі Оксана бігала найкраще. Ще б пак, окрім навчальних тренувань вона ще загартовувалась екстримальним нічним бігом по горах та інших малодоступних місцях. Діоґо розійшовся не на жарт і бувати тижні, коли вони ледь не щодня їздили на справу. Брали переважно банкомати в установах, проте весь процес викрадення банкомату був складним і клопітким. Крок перший: потібно вкрасти автомобіль. “Найкраще горнути жар чужими руками, - казав Діоґо, - а на діло їхати на краденому автомобілі.” Крок другий: забратися у будівлю, де розташовувався банкомат. Наприклад, якщо апарат знаходився у продуктовому супермаркеті, розбивалися двері, вікна і вони проникали всередину. Товстун Кікаш відключав сигналізацію, а інколи прямо таки під аккомпанемент сирен, він умудрявся блискавично відключати банкомат від електрики, а тоді Жабеня і Слимак кувалдами та ручною електропилою забирали бічну панель банкомата, звідки гроші за лічені секунди перекладалися у рюкзак. Якщо не вдавалось у короткий термін забрати гроші, всі дружно підіймали апарат і несли його до багажника куди він, зрозуміло, повністю не вміщався. Вони долали, оминаючи головну дорогу, певну відстань по дикому полю із банкоматом, котрий як завеликий відкушений шматок стирчав  у відкритому роті багажника, зупинялися, і вже там швидко його розпилювали. Крок третій: збути крадений автомобіль і позбутися будь-яких слідів днк в той же час відправивши Оксану із рюкзаком повним грошей на “освіжаючу” пробіжку подалі від людських очей. Потреба в Оксані швидко виправдала себе - вже не раз автомобіль із хлопцями зупиняли поліцейські, одного разу навіть обшуковували і допитувались, навіщо тим пилка та кувалда, та не знайшовши анінайменших доказів чи зачіпок відпускали, як рибак вислизнулу із рук рибину. Крок четвертий: тихенько підібрати Оксану і щасливо добратись до дому Діоґо. Крок п’ятий: поділити здобич. Як ділити вирішував Діоґо. Він взагалі усе вирішував. Якось Лукс сказав їй, що нічні гонки, не єдине чим заробляє Діоґо, що він також є великим постачальником оптових партій наркотиків та зброї.

Лукс. Оксана задихалась від любові. ЇЇ перше і, вона точно знала, останнє кохання. Тремтіла від його дотиків, немов молоде листя під квітневим вітром. Тонула в його бездонних очах мінливого кольору океану і лякалась, бо розуміла, що звідти виплисти вже не дано. Щоразу після справи, коли Діоґо просив Лукса відвезти Оксану додому, вони їхали на якийсь пагорб із панорамою на місто, крутили цигарку із розім’ятої пастили гашишу та засушеного цвіту ромашки, цілувались, курили, розмовляли і цілий всесвіт був їм зайвим. Інколи кохались на задньому сидінні автомобіля, іноді їхали до неї додому, де заходившись сміхом вона втікала від Лукса, він намагався її впіймати, а одяг коханців, наче пір’я із порваної подушки розлітався по всій квартирі. Він ніколи не залишався до ранку і її це влаштовувало. У неї щодня було навчання, тренування, справи, зустріч із матір’ю, у нього своє життя, про яке Оксана направду мало що знала. Лукс сказав, що живе із батьками та трьома сестрами в тому ж соціальному ґетто десь неподалік від помешкання Діоґо. У нього ще було двоє старших братів, вже одружених і з дітьми, котрі жили в на півдні Іспанії. Наскільки вона розуміла, нічні поїздки і вічне владнання проблем числених родичів по мобільному - було все, чим він займався.

- Скільки тобі років? - зважилась одного разу запитати.

- Двадцять три.

- Ти окрім як на Діоґо десь ще працюєш, чимось займаєшся?

- Ну, я ще розв’язую деякі родинні питання.

- Наприклад?

- Наприклад у мого дядька був конфлікт із якимсь дурнем на дорозі, що вдарив його автомобіль і не хоче платити за ремонт. Треба того довбня змусити заплатити. Мій інший дядько дуже хворий, але лікар не хоче призначати йому операцію, бо той ніколи не працював і не платив відчислень. Мушу настукати тому лікареві по голові або налякати, аби нарешті призначив операцію. Також мої сестри підростають, потрібно багато грошей на їхні весілля і придане…

- А твоє весілля коли буде?

- Я про це ще не думав, - засміявся, - але якщо буде, то тільки з моїм білявим чортеням, підняв Оксану високо на руки і кинув на ліжко.

А рівно через два тижні прийшла смс від Діоґо:  “Гастролі закінчилися. Одягнися сьогодні гарно, підем повечеряєм.”

Оксана цілий день ходила, як не своя, навіть не здала стандартний норматив на стометрівку. Тренер запитав, що з нею відбувається. Сказала, що погано себе почуває і попросилась додому. “Гастролі закінчилися”, значить закінчилися і побачення із Луксом, вона це прекрасно розуміла. Адже в неї навіть його мобільного номеру телефону не було, все завжди відбувалось після їхніх поїздок. Оксана виходила із дому де на неї чекав автомобіль із хлопцями та Луксом, після справи Діоґо завжди просив Лукса відвезти її і всім було вигідно. А тепер… Оксана вирішила відігнати від себе темні думки і поговорити сьогодні з Діоґо.

“Гарно вдягнутися”. Останнім часом окрім кросівок і спортивного костюму вона нічого іншого не носила. А треба би!

Підняла матрац і вигребла звідти жменю хрустких купюр. “Піду куплю собі щось гарне.” У центрі міста в п’ятницю в полудень було не надто людно і Оксана швидко обійшла маленькі магазинчики місцевих власників, що розсипалися по всій площі. Приміряла коротке обтягуюче біле плаття із металевою оздобою у формі трикутника на шиї якоїсь місцевої дизайнерки. “500 євро” - прочитала на етикетці. Не вагаючись витягла суму із кишені і купила плаття і туфлі Валентино за шістсот. За весь цей час роботи на Діоґо дошки її ліжка під матрацом стали густо вкритими грошима, як осінній парк листям.  Потрібно б якось сісти і порахувати їх, та все не доходили руки і не було часу. Задоволена покупками, вона трохи пожвавішала і зайшла в кафе. Замовила есспресо з паштел-де-ната і сіла надворі за столик під парасолькою. Терпкий, з ледь помітною кислинкою ковток кави і ніжне солоденьке суфле тістечка приправлене корицею остаточно підбадьорили її. “Косметика!” Одразу зайшла в магазинчик із різноманітними палітрами кольорів та флаконів і взяла собі яскраво-червону помаду і туш. Вона ніколи раніше не фарбувалась, а сьогодні дуже надіялась, що на вечерю Діоґо запросив усіх хлопців з їхньої бригади і звичайно Лукса, який побачивши її в цьому білосніжному платті та збуджуючою помадою на устах більше не захоче відпускати.