Частина П'ята: Втеча

Впав перший сніг і у Дзьодзя нарешті з’явилася, зажевріла слабким, проте впевненим вогником надія. Хворих ув’язнених, які могли самостійно ходити, раз на день виводили на тридцятихвилинну прогулянку під вікнами медчастини. Дзьодзьо ретельно все обдивлявся навкруги, аби знайти хоч якусь зачіпку, хоч якусь можливість для втечі. Тепер, якщо вдасться втекти, йому не загрожує, як гіперболізовано це не звучало б, голодна смерть чи прирічення на поневіряння безхатченком по підвалах якогось випадкового на карті України міста. Зорі складалися так, що потрібно було діяти негайно, тут і тепер.

Єдине, шо впало йому в око, це квадратні труби, прикрашені металевою пірамідкою, котрі на кшталт коминів де-не-де стирчали з плоскої покрівлі даху будівлі. Він собі прикинув, що це мали бути вентиляційні виводи. Їхній діаметр виглядав здатним умістити в собі худощаве тіло хлопця. Стіна з колючим дротом примикала до медчастини, яка одим боком вигодила у внутрішній двір, де і гуляли ув’язнені, а іншим боком виходила просто на трасу, де будівлю вже не загороджував жодний паркан. Якби ж то якимсь чином вибратися на дах, можна було б спуститися по примикаючій трьохметровій стіні вниз і ти вже на волі! Але ж напруга  на колючому дроті на стіні… Дзьодзьо згадав, що на меблевому виробництві прораб одного разу сказав, що електричний струм проходить по таких провідниках, як метал і людське тіло, а на запитання одного із ув’язнених чи тканина чи одяг можуть по собі передавати електричний струм, прораб відповів, що ні. Отож витки колючого дроту на стіні можна було б накрити тілогрійкою або ковдрою і протиснутися поміж них на той бік.  Але ж як пробратися до вентиляційної труби?

Дзьодзьо зачастішав ходити до єдиного на весь другий поверх туалету, який розташовувався в п’яти кроках від його палати. Справа у тому, що вентиляційна сітка була вмурована в цеглини над одним із зливних бачків. Андрієвим хрестом із цвяхів Дзьодзьо почав виколупувати цементну суміж з-поміж цеглин. Таким чином досить легко за тиждень він розібрав чималий отвір і зміг зняти сітку. Аби замаскувати ту ділянку стіни, Дьодзьо щоразу клав цеглини назад, охайно замазуючи по швах  суміш розжованої м’якоті свіжого хліба, що він ховав у пазуху під час вечері, змішаної із цементим порохом.

Товщина стіни виявилась всього-навсього в три цеглини. Одного вечора, хлопець познімав усі розколупані цеглини, видерся на зливний бачок і, ставши на коліна, просунув голову до отвору. Квадратна  витяжна труба тягнулася з першого поверху на сам дах, з якого віяло холодним протягом. Дзьодзьо витягнув голову назад із отвору і повністю повернув тулуб, сів на бачок, звішивши ноги вниз, як на кріслі і таким чином задом знову засунувся у отвір. Став ногами на бачок і обережно просунувся у повний ріст наверх всередині витяжки. Підняв руки вгору і без будь-яких труднощів підійняв пірамідну покришку на комині, схопився руками за край, підтягнувся вверх і побачив рівний засніжений дах.

Невимовна радість охопила все його єство, Дьодзьо ледве стримав щасливий сміх, що почав лоскотати йому груди і тихенько опустився назад.

 Так, потрібно перше, як слід підготуватися і набратися сил перед втечею. Дорога на волю буде нелегка і потрібно добре все продумати. А що, як випишуть назад у колонію раніше того, як я встигну накивати п’ятами? Треба ретельно слідкувати за ситуацією, часу насправді немає. “Куй,  Дзьодзю, залізо поки гаряче!” - постановив.

У медсестри дізнався, що за тиждень шви на печінці вже мали би більш-менш затягнутися і нитки почати розсмоктуватися. А шви на шкірі під ребром - йому і так добре видно- як на собаці вже зарубцьовувалися. Рівно за тиждень, а то й раніше, як підвернеться слушна нагода, він втече. Наприклад, коли медчастину сторожитиме лише один старий лазаретний сторож, а міліцейські-охоронці забавлятимуться із товстою медсестрою. Так-так, одної ночі він прокинувся від криків-стогонів.

- Чуєш? Охоронці наші медсестру тикають в сусідній палаті,- захихотів Андрій.

Так ось, тепер ночами спати не можна нізащо. Потрібно чекати слушного моменту і вислизнути як тільки-но охоронці знову “тикатимуть” медсестру. 

- Мене завтра-післязавтра випишуть,- страждальним тоном пожалівся Андрій. - Я махав, я скоро знову сюди потраплю!

І не збрехав же - того таки дня наївся поламаних шприців у  хлібі. Та цього разу щось пішло не так, Андрій злегка переборщив ковтнувши завелику кількість голок із крапельниці, тож із операційної в міській лікарні його привезли надзвичайно блідим та з новим сувеніром - вивідною трубкою-стомою, що стирчала із тіла та маленького бічного мішечка для випорожнення.

Дзьодзьо перечекав ще декілька днів. Навмисне примушував себе не спати вночі і цілими днями висипався. Медсестрі жалівся на слабість і болі під ребрами. Важко було психологічно підготуватись до такого відчайдушного кроку, з кожним днем хвилювання росло, як і частішали думки про неможливість втілити його задум в життя. Андрій, на жаль, тепер не розвеселяв його своїми жартами, він більше лежав обернутим до стіні та мовчав.

- Анрію, ти ще живий? Чому ти більше не розмовляєш зі мною? Знаю, я не найкраща компанія, та все ж, у тебе тут вибір небагатий - або я, або стіна. Моя самооцінка в остайні дні остаточно впала - адже ти надаєш перевагу компанії стіни. Ото я, мабуть, нецікавий співрозмовник.

- Відстань від мене!- пробурмотів Андрій, так і не відвернувшись від стіни.

- Андрію, чому ти розкис? В тебе не найгірша ситуація у світі.

- Як не найгірша? Кому я тепер буду потрібен, якщо я навіть в туалет не можу нормально, як людина сходити? На мене жодна дівчина не погляне.

- Заспокійся, медсестра сказала, що як заживе кишечник, можна зробити операцію і все вивести назад, як і було раніше.

- Можна! І хто цікаво мені її оплатить? Тут вони цього не зроблять, а на волі в мене тільки мама, вихователька у дитсадку. Думаєш у неї є такі гроші?