На краю подій.

Частина 1

Буденність.

Сміх, пісні, алкоголь, дівчата, хлопці... Важке зітхання, цигарка, під'їзд. Ось це було їй студентка життя. Майбутня фінансистка, студентка третього курсу, міс похмуре обличчя. Це все що вона хотіла та могла сказати про себе. Вона не говорила, що попре відсутність посмішки їх обличчя було справді гарним. Вона не говорила, що гарно навчалася. Вона не говорила про своє привабливе тіло, про темно русяве волосся, про зріст. Ні нічого з цього. Лиш цигарка, під'їзд та ім'я Каріна.

Літній ранок руйнував темряву кімнати, сонячне проміння пробивало захист штор, освітлюючи кімнату. Це проміння падало на обличчя дівчини коли та лежала у своїх снах, від чого вона починає прокидатися.

– Що за єбанат вигадав розмістити це дране ліжко під вікном яке дивиться на схід. – Лаялася вона протираючи очі.

Підвівшись з ліжка вона з розпатланим волоссям та одягом попрямувала до ванної. Іронічно подивилася в дзеркало та почала вмиватися та чистити зуби пильно вдивляючись у своє обличчя ніби шукаючи там людину яка хотіла прокидаюся сьогодні. Закінчивши з цим вона попрямувала до спальні шукаючи свій телефон. Справді його ніде не було, дівчина почала переглядати все, на ліжку під ліжком на тумбочці, проте його ніде не було.

– Де я його поклала... – Вже починає сердитися Каріна, Проте не видаючи його. Тоді вона різко підійняла ковдру перевіряючи знову на ліжку. Коли вона це робить телефон підлітає в гору та падає на підлогу з гучним звуком.

– Справді блять ти був там? – Вона підводиться та піднімає його. – Як казала мама "Ламай ламай ми ж мільйонери, ще купимо." – Коментує вона нову тріщину на захисному склі пристрою, якими він був всіяний повністю.

Натиснувши на кнопку увімкнення вона побачила лиш темний екран.

– Та ти жартуєш. – Промовила вона ображеним тоном.

Підійшовши до розетки Каріна поклала телефон на зарядку на її велике щастя телефон був просто розрядженим. Залишивши йоги там вона попрямувала до кухні. Увімкнувши чайник дівчина сіла навпроти нього, поклавши руки на спинку стільця спостерігаючи як повільно закипає вода в чайнику. Коли закипає вода вона заливає чашку кави, аромат якої розлився по кухні, запаливши цигарку вона нарешті прокидається під кавою та цигаркою.

Дим цигарки розливається, по простору заповнюючи все своєю сірістю яка розслабляє.

Закінчивши цей щоранковий ритуал вона, дістала з холодильника вчорашню вечерю, звичайні спагеті з м'ясом та розігравши їх швидко з'їла та пішла до кімнати. Там дівчина переодягнулася в більш приємний одяг та поклала до сумки телефон та навушники, після цього попрямувала на роботу.

Працювала дівчина бібліотекаркою, як вона говорила "Гарно платять, а клієнтів мінімум." Тож робота їй мрії лиш палити заборонено. Хоча навіть цей мінус фактично не мав значення. Вона дотримувалася цього правила, все ж була нормальною людиною та не палила там де це не дозволено.

На дворі був літній сонячний день, в ньому не було нічого не звичного цілком звичайний день, трохи вітряний, але в цілому все як завши. В бібліотеці все так само звичайно. Навушники в вухах та в руках телефон або книга.

– Справді... В наш час люди читають паперові книги? – Прошепотів вона сама до себе, хоча знала і саме, що відповідь на це питання ствердне.

Проте відвідувачі бібліотеки це рідкість, зазвичай ними були літні люди, іноді студенти, а також школярі. Сьогодні це було лиш кілька старших чоловіків які просто грали в шахи десь в кутку бібліотеки. Це не було заборонено все ж вони не створювали шуму, тож в них був дозвіл на це. Також сьогодні зайшла одна літня пані шукаючи досить дивну книгу під назвою "На краю подій" проте цієї книги не було в бібліотеці. Та вона, мабуть і не важлива раз навіть Каріна забула назву відразу як літня пані пішла.

Так минали години поки не закінчиться робочий день дівчини, тоді вона ввічливо попрохала чоловіків які досі грали в шахи покинути бібліотеку. Ті лиш відповіли що підуть як завершать гру.

Каріна звикла до цього, бо вони щодня та завершували свою гру в шахи. Тож вона ще як мінімум хвилин десять спостерігала за чоловіками чекаючи поки вони закінчать.

Лиш після того вона зачинила бібліотеку та увімкнула сигналізацію.

По дорозі додому лиш зайшла до магазину купивши локшину швидкого приготування та пива.

Коли йшла до квартири недбало скинула взуття та попрямувала до кухні, увімкнула чайник та запалила цигарку, наливаючи пива в пів літрову металеву чашку. Коли вода закипіла вона залила локшину та поки та запарювалася вона закінчила з пивом та цигаркою. Швидко з'ївши локшину вона попрямувала до кімнати знявши одяг не переймаючись за зовнішній вигляд просто в спільній білизні лягла на ліжко закінчивши вечір переглядом фільму. Проте як завши заснула тримаючи в руках телефон від чого він знову загубився в ковдрі.

Зранку знову... Ванна, кава, цигарка, дорога, чоловіки з шахами... Але раптом двері відчинилися. До кімнати зайшла дівчина. Каріна лиш подумала, "Що це за дитя?" Але вона швидко розуміла, що це не дитя коли впізнала дівчину. Це була дівчина, на ім'я Кетрін, вона на рік старша за Каріну вчаться на тому ж факультеті, проте їй зріст був лиш 158 сантиметрів, що на двадцять нижче за Каріну.

– Привіт. Я здається тебе десь бачила... – Промовила вона дивлячись на бібліотекарку. – А точно, ти Каріна та відмінниця з третього курсу, не знала, що ти тут працюєш. – Продовжила вона після невеликої паузи.

– Так це я... А ти?...

– Кетрін твій семпай. – Перебила Кетрін коли бачила збентеження дівчини як намагалася згадати ім'я старшокурсниці, проте навіть ніколи його не чула.

– Семпай? Це щось японською? – Запитала Каріна, вона не вперше чує це слово, але про всяк випадок запитала.

– Так семпай, типу як старший... Ну я старша вчуся на четвертому курсі, а ти на третьому одже я твій семпай. Зрозуміла?

Каріна киває та ще раз оглядає дівчину перед нею.