29.

Мені здавалося, що Ян затримається хоча б на кілька днів, але уже наступного дня він зібрав речі і розподілив обов'язки в редакції. Було помітно, що Валерія не сильно задоволена від таких змін, але відмовити не могла.

В аеропорт я поїхала разом з Яном. Пізно вночі у великому залі зібралося мало не усе сімейство Золотових. 

Наталя стояла поряд з чоловіком і міцно тримала його руку у своїй. Сам Золотов-старший здавався мені занадто блідим і втомленим. Напевно, дуже сильно хвилювався, хоча намагався не показувати цього. 

Навіть Марк приїхав, щоб провести родину на літак. Тільки малявки, Маша та Макс, залишилися вдома. Їм ніхто не говорив, що батько летить в іншу країну на операцію. До того ж Наталя залишалася тут, з ними. Тільки Ян буде підтримувати батька там. 

- Я уже сумую, маленька, - Золотов пригорнув мене до себе, коли ми відійшли трохи поодаль його батьків. Вдихнув носом аромат мого волосся і важко видихнув. - Навіть не знаю, як витримаю ці два тижні без тебе.

- Просто пам'ятай, що я кохаю тебе, - шепочу ледь чутно і дуже сильно хвилююся. 

Ян завмирає, наче вкопаний, і його обійми за мить стають міцнішими. Коли наші погляди зустрічаються, боюся побачити його реакцію. А що, коли він відштовхне, дізнавшись про те, що я закохалася?

- Тепер мені зовсім не хочеться тебе залишати, - серйозно заявляє і накриває мої уста своїми. 

Не відштовхує, і то добре.

- Яне, час! - кричить десь поряд Марк, і нам доводиться завершити цю ідилію. Ян підводить мене до своїх батьків і несподівано нахиляється до вуха.

- Я також кохаю тебе, маленька. Пам'ятай про це.

Цілує в щоку і, підхопивши свою спортивну сумку, махає нам на прощання. Я ж заледве стримуюсь, щоб не стрибати на місці від радості. Мені ж не почулося! Золотов дійсно кохає мене! 

- Ти сяєш так, наче виграла мільйон! - Марк кладе свою руку мені на плече, коли ми прямуємо в бік виходу. Наталя йде позаду, розмовляючи з кимось по телефону.

- Схоже, я виграла набагато більше, - щиро заявляю. 

- Я радий за вас, справді, - усміхається Марк і відступає. - Зараз Яну потрібна твоя підтримка. Усе звалилося так невчасно. До речі, якщо потрібна якась допомога - набирай! Я пообіцяв Янчику стежити за тобою!

- Серйозно? - фиркаю і зупиняюся поряд з Порше Золотова. Так, на ці два тижні його машинка перейшла в мої руки. Ян навіть пропонував жити в його квартирі, але я відмовилася. Не хотілося бути там самій, краще дочекаюся його вдома. 

- Аміно, якщо матимеш можливість, приїзди до нас в гості. Діти будуть щасливі, - біля нас зупиняється Наталя, і лише зараз я помічаю наскільки вона виснажена. А ще сльози, що блищать в куточках очей. 

- Обов'язково приїду. Тримайтесь! Все буде добре! - хочеться хоча б якось її підтримати, тому не втрималася і міцно обійняла. 

Попереду було багато роботи, адже до виходу журналу менше двох тижнів, а тоді ще святкування. З аеропорту я поїхала одразу до батьків, яких, до речі, не бачила уже кілька днів. 

У будинку стояла тиша, отже, всі уже спали. Я тихенько пройшла у свою кімнату і, прийнявши душ, залізла під ковдру. Зігрітися ніяк не виходило, адже я уже звикла засинати і прокидатися в обіймах Яна. 

Прокинувшись наступного ранку, швидко одягнулася і поспішила на кухню. Схоже, батьки не чекали мене побачити, тому що здивовано завмерли, коли я з'явилася на порозі кухні. 

- Привіт! - поцілувала спочатку тата, а тоді і маму.

- Повернулася уже? Швидко, - хмикнув батько, розглядаючи мене так, наче не бачив цілу вічність. 

- Як Ян? - стурбовано запитала мама. Їй я коротко розповіла про те, що відбувалося у родині Золотова. 

- Поки що не знаю. Напевно, відпочиває після перельоту, - сіла за стіл - і тарілка з яєчнею одразу з'явилася поряд. - Спасибі, мамо!

А ще мама знала про мої відносини з Альбіною. Довелося їй розповісти, тому що хотілося почути її думку стосовно усього цього. Мені було приємно від того, що мама повністю на моєму боці. Вона повторювала, що скоро Альбіна перебіситься і все стане на свої місця. Тільки от я оптимізм мами не поділяла. 

Альбіна мовчала, і після тієї розмови ми не бачилися. У мене не було часу на розмови та зустрічі, а вона просто ігнорувала мене як сестру. Та я все ще чекала на дзвінок від неї. Вона має мене зрозуміти і відпустити Яна. І саме цього моменту я так чекала. 

У редакції робота йшла повним ходом. На щастя, у перший тиждень без великого боса все йшло спокійно. Валерія чудово справлялася зі своїми обов'язками, а Ян контролював усе через інтернет. 

Кожного вечора ми розмовляли по вайберу, і розмови ці затягувалися до пізньої ночі. Усі дні Ян проводив у лікарні поряд з батьком. Підтримував і допомагав. Я ж, своєю чергою, намагалася підтримати його хоча б через екран телефону. 

На вихідних все ж таки зібралася і поїхала в гості до Наталі та Маші з Максом. Перед цим попросила Марка скласти мені компанію. Все ж таки з Яном ми не так довго разом і заявлятися до його мами самій було трохи страшно. А так Марк, як завжди, перетягнув усю увагу на себе і поки бігав вітальнею, намагаючись сховатися від двох ураганчиків, я допомагала Наталі накривати на стіл.