12.

Прокинувшись наступного ранку, я твердо вирішила ігнорувати будь-які висловлювання Яна у мій бік. Власні нерви дорожче кількох лайливих слів.  

Розуміючи, що зйомки проходитимуть на закритому та доволі крутому пляжі, я вирішила одягнутися так, щоб не померти від сонячного удару. Закинувши у рюкзак кепку білого кольору, одягнула світлі шорти і білу майку. На ноги звичні кеди, а волосся зібрала у хвіст, щоб не заважало.  

Тішило те, що я виспалася і не проспала. Навіть мала час поснідати у компанії батьків. 

- Усім доброго ранку! - розмістившись за столом, я одразу ж взялась за пахучий омлет і каву. Схоже, мама підготувалася до мого приходу.  

- Добре, що ти хоча б сьогодні не полетиш на свою роботу голодною, - заявляє мама,  сідаючи поряд з батьком. - До речі, як тобі працюється під командуванням Золотова?  

- Як можна працювати під командуванням мудака, мамо? - фиркаю, набиваючи рот сніданком. 

Тато від такої заяви з мого боку починає кашляти, а мама ховає усмішку за чашкою чаю.  

- Аміно! - гиркає тато. - Це що за слова такі?!  

- А що? - бурчу невдоволено. - Цей тип мене дратує! Взагалі не розумію, що Альбіна у ньому знайшла. 

- Він гарний, - несподівано заявляє мама. - І розумний. Його родина дуже багата.  

- Мамо, досить вже! - зупиняю її словесний потік і розумію, що їсти більше не зможу. Особливо після такої характеристики клятого Золотова. Схоже, він усім зміг замилити очі, і лише я бачу його паршивий характер.  

Попрощавшись з батьками, прямую у гараж, де на мене уже чекає мій залізний красень. Дорога до призначеного місця займає майже годину, а палюче сонце уже зранку не дає нормально дихати. 

Закритий пляж, на якому повинна відбуватися зйомка, знаходиться на території відпочинкового комплексу. Тут є усе для крутого відпочинку: ресторан і бар на березі, шезлонги, навіть човни, щоб можна було поплавати. Місце дійсно неймовірно гарне, і простому смертному потрапити сюди просто неможливо.  

Зупинивши свій байк на стоянці, я уже зібралася вставати, як зовсім поряд зупинився величезний позашляховик і перекрив мені виїзд. І байдуже, що поки я не збиралася нікуди їхати. Вільних місць на стоянці було багато, враховуючи ранковий час, а цей ідіот став так, як добре йому.  

Зрозумівши, що не одним Золотовим насичується моя нервова система, я все-таки злізла на землю і, не знімаючи шолома, відправилася до горе-водія. Вікна були настільки сильно тоновані, що я не могла розгледіти, хто там всередині. Звісно, не хотілося напоротися на якогось неадекватного бугая, але зупинятися не збиралася.  

Постукавши пальцями у вікно, я затамувала подих, очікуючи реакції опонента. І вона не змусила себе довго чекати. Скло повільно поїхало вниз, і я побачила, хто ж сидів за кермом цього монстра.  

Схоже, доля вирішила посміятися наді мною і послала чергового блондина з блакитними очима. Ще один красень,  котрий думає, що йому усе можна. Наче мені Золотова було мало. 

- Чого тобі? - питає невдоволено. Схоже, він не розуміє, що зробив помилку. Ну що ж, доведеться пояснити. 

Припіднімаю скло на шоломі, щоб блондин добре мене чув, і краєм ока помічаю, як на стоянку заїжджає Порш Золотова. Клас! Ну просто навала самозакоханих блондинів на мою голову! 

- Чи не могли б ви переставити свій автомобіль? - питаю доволі стримано, хоча так і кортить додати кілька міцніших словечок. - Тут багато вільних місць. 

- Я тобі заважаю? - так щиро дивується,  наче сам не бачить, що не лише мені виїзд перекрив, а ще й половину проїзної частини. 

- Ще й як! - бурчу, відчуваючи, що нерви мої на межі. - Машину перестав! Ти проїзд перекрив! 

Ну все! Терпіння моє луснуло. А я то думала, що навчилася стримуватись.  

- Та невже? - крива посмішка на обличчі блондина до біса йому пасує, і це дратує ще більше. - А ти хто така, дівчинко? Часом адресою не помилилася? Це закритий клуб! 

- Що тут відбувається? - несподівано поряд зі мною з’являється Ян. Чорт! А я і забула, що він також тут. Встигаю відмітити, що сьогодні він змінив свій стиль і заявився сюди в джинсових шортах і білій футболці.  

Блондин із джипа усміхається, побачивши Золотова, і, покинувши салон автомобіля, прямує до нас. Схоже, про моє прохання він зовсім забув або ж просто пропустив крізь вуха. 

Двоє блондинів потискають один одному руки, і я розумію, що вони хороші знайомі, а може, навіть і брати, адже їхня схожість занадто очевидна. Продовжую стояти як ідіотка поряд з цими двома і не можу зрозуміти, що робити далі. 

- То що сталося? Пояснить мені хтось? - Ян переводить погляд з мене на блондина, і недолугий водій вирішує відповісти першим. 

- Це дівчисько вирішило повчити мене правил дорожнього руху. Прикинь? – сміється чоловік. - Взагалі не розумію, як охорона впустила її сюди.  

- Схоже, я вчасно, - хмикає Ян, швидко усе зрозумівши. - Ця дівчина вміє бути переконливою. 

- Ти її знаєш? - так щиро дивується блондин, що й мені смішно стає.  

- Знаю, - посміхається Золотов. - Це Аміна. Вона - мій новий фотограф.