9.

- Чого тобі? - невдоволено питає Альбіна, побачивши мене на порозі своєї квартири. 

- Я замовила нам піцу, - протискаюся у двері поряд з нею і знімаю взуття. - Хочу провести разом час.

- А мене запитати не треба? - бурчить, зачиняючи їх. - Може, у мене свої плани є!

Ігнорую її заяву та проходжу в кімнату. Поряд з Альбіною мені все ще ніяково, але я не збираюся відступати. Від моїх дій залежить занадто багато. 

- Тобі так неприємно проводити зі мною час? - сідаю на диван і підбираю під себе ноги.

Альбіна стоїть поряд, склавши руки на грудях, і мовчить. Більше не виганяє, і на тому дякую. Коли ж лунає дзвінок у двері, залишає мене саму і йде відчиняти. 

Вже за хвилину заносить у кімнату дві коробки з піцою і кладе їх на стіл поряд зі мною. Запах просто неймовірний, тому я одразу беруся її відкривати.

- Ти не їстимеш? - питаю, коли Альбіна сідає у м'яке крісло навпроти. Вона показово ігнорує аромат і дивиться на мене хмуро й непривітно. 

- Я на дієті, - бурчить.

Знизую плечима і беру в руки перший шматок. Тільки-но кладу до рота, стримати стогін задоволення не виходить. Це дійсно смачно.

Альбіна лише фиркає і, підсівши ближче, також бере шматок. Мовчки спостерігаю за тим, як вона кусає і від задоволення примружує очі. Ну що ж, виходить, не так погано я її знаю. Дещо спільне у нас все-таки є. 

- Ти дійсно більше не з Яном? - несподівано питає через деякий час. 

- Я не хочу робити тобі боляче, - говорити про Золотова також немає бажання, але якщо Альбіна готова відкритись, доведеться і мені пересилити себе. - Я не знаю, що ти до нього відчуваєш, але ми з ним не будемо разом, якщо це якось зачіпає тебе.

- Ти ж начебто кохаєш його, - здивовано витріщається на мене сестра. - І отак просто покинула? Думаєш, що я вірю в це?

- Я не збираюся нічого тобі доводити, - спокійно відповідаю. - Я просто хочу знати, що з тобою відбувається. А ще я зовсім не хочу повторювати минулих помилок. В результаті сама і страждаю від них.

- Ти про що зараз? - хмуриться сестра.

Ні, я точно не буду розповідати їй про аварію. Впевнена, Альбіна і цю ситуацію перекрутить по-своєму. Саме тому просто мовчу, а тоді підводжуся на ноги, розуміючи, що на сьогодні досить відвертостей. 

- Де ти була після того, як я надіслала тобі фото? - питає Альбіна, наздогнавши мене уже в коридорі. - У тебе пластир на лобі і подряпина на щоці. 

- А я думала, що тобі байдуже, - дивлюся їй в очі і бачу там цілий спектр емоцій. Сестра вагається, отже, ще не час говорити їй правду. 

- А мені і байдуже! - миттєво закривається, тому мені нічого не залишається, як покинути її квартиру.

Уже дорогою додому все думаю над тим, чи потрібне мені це примирення. Альбіні явно треба подорослішати, взяти себе в руки і жити як всі нормальні люди. Поки вона сама цього не захоче, я нічим не зможу їй допомогти. 

Вдома усюди горить світло, а дитячий сміх чутно у кожному закутку. Лише зараз згадую, що у нас все ще живуть Маша з Максом… і стає соромно. Сама ж привезла їх сюди і зникла на кілька днів. 

- Аміно! - діти миттєво мене обійняли, тільки-но побачили на порозі. В цю мить усі проблеми відійшли кудись на другий план і стало добре та спокійно. 

Я не знала, скільки ще часу вони будуть у нашому домі. Не наважувалась запитати про це у Яна. Його мама все ще була поряд з батьком, а сам Ян працював. Малі мені не заважали, та й мамі було веселіше. Але так не могло продовжуватися вічність.

- Втомилася? - питає мама, коли діти відправилися спати, а я прийшла на кухню випити чаю. 

- Морально виснажена, - поки мама готує нам чай, намагаюся підібрати слова. - Альбіна не йде на контакт. Я стараюся, але нічого не виходить. 

- У неї важкий характер, - зітхає, ставлячи поряд зі мною чашку. - Мені здається, що тобі не варто так сильно старатися достукатись до неї. Альбіна доросла жінка і сама має розуміти власні помилки. А в тебе і своє життя є. До речі, як справи з Яном? Він приїздив сьогодні. Продукти привіз. 

- Справді? - щиро дивуюся. - Він нічого мені не говорив. 

Лише пізніше до мене приходить суть його вчинку. Ян не став нічого мені казати, тому що не хотів напрошуватись. Він просто зробив те, що мав, ось і все. 

- Ви помирилися? - цікавиться мама. 

- Та ні, - огортаю чашку руками і почуваюся дуже самотньою. - Тобто, ми і не сварилися. Просто взяли перерву у наших стосунках, поки я не розберуся з Альбіною. Минулого разу я вже діяла у неї за спиною і наробила багато помилок. Не хочу їхнього повторення.

- Але тепер ти страждаєш, - з теплотою у погляді розглядає мене. - Ти кохаєш його, а він тебе. Це ж видно неозброєним оком. 

Видно… Тільки от це нічого не змінює.

Наступного ранку доводиться одягнути легку сукню з довгим рукавом і довжиною нижче колін. Мені так хочеться, щоб синці швидко зникли, але, на жаль, це неможливо. Доведеться набратися терпіння. І не лише з синцями.